2) Логічний негативізм – Карл Поппер (1902 – 1994) – перехід від принципу верифікації до принципу фальсифікації. Головні положення:

- якщо чуттєві факти співпадають з твердженнями (виразами) теорії, то останні є істинними;

- якщо чуттєві факти суперечать твердженнями (виразам) теорії, то останні є помилковими. В цих положеннях закладено позиції верифікації, які логічний позитивізм не заперечує, але додає до них третю;

- якщо чуттєві факти досвіду, підтверджуючи або заперечуючи данні вирази, відсутні, такі вирази потрібно вважати не істинними, ні помилковими, а виправданими. Це позиція саме принципу «фальсифікації». Фальсифікація (від лат. робити помилки) – визнання відсутності фактів чуттєвого досвіду, які б спростовували твердження при спробах його виправдання, тобто «позбавлення» його як істинності, так і помилковості (немає ні доказів, ні спростувань).

- вказівка на можливість появи фактів чуттєвого досвіду, які зможуть «виправдати» дане ствердження, може стати науковим терміном, але тимчасово, до появи такого факту. Факт або «підійме» статус твердження до рівня істини, або «опустить» його до помилки.

3) Семантичний позитивізм (лінгвістичний аналіз) – Бертран Рассел (1872 – 1970), Людвіг Вітгенштейн (1889 – 1951), Альфред Тарський (1902 – 1984) – відмовились від жорстких логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу може виступати природна мова. Традиційні філософські системи можуть бути представлені у вигляді дилем, які вирішуються шляхом лінгвістичного аналізу й уточнення значення слів. Основну задачу філософії бачили в розробці семантичної теорії значень мовних виразів, яка буде водночас і теорією розуміння. Ця течія зробила значний вплив на сучасну логіку і лінгвістику.

4) Постпозитивізм – Імре Лакатос (1922 – 1974), Томас Кун (1922 – 1996), Пол Фейерабенд (1924 – 1994) – виник на основі критичного раціоналізму Карла Поппера, в працях якого виявився відхід від ортодоксального неопозитивізму. Пост- позитивісти затверджували визначальну роль науки в житті суспільства, прагнули відокремити науку від псевдонауки, в першу чергу від метафізики та ідеології. Переглянули вихідні принципи неопозитивізму щодо методології наукового пізнання, переосмислили сам предмет вивчення – їм стали не окремі твердження, а сама наука як цілісна система, що динамічно розвивається. Науку не можна членувати на емпіричний, теоретичний рівні. Вона є цілісною системою.

5) Структуралізм – одна з форм позитивізму, його методологічний напрям. Виник в сер 20 ст. – Клод Леві-Стросс (р.1908), Мішель Фуко (1926 – 1984), Жан Лакан (1901 – 1981), Роллан Барт (1915 – 1980), Жак Дерріда (р.1930), Фердинанд де Соссюр (1857 – 1913). Прагне виділити структури, тобто сукупності відносин між елементами цілого, які зберігають свою постійність при різноманітних перетвореннях та змінах. При такому підході до структури можна віднести не просто «кістяк» якогось об’єкту, а сукупність правил, за якими з одного об’єкту можна отримати другий, третій і так далі, шляхом перестановки його елементів і деяких симетричних перетворень.

Де Соссюр – видатний швейцарський мовознавець, який видав «Курс загальної лінгвістики» (1916) і започаткував семіологію – науку про знаки. Вважав, що мова є лише окремим випадком теорії знаків. Така позиція припускала можливість використання методів структурної лінгвістики для досліджень інших знакових систем.

К.Леві-Стросс використав особливості структурної методології при дослідженні сімейно-родових відносин, ритуалів, міфів, культурного та ментального життя первісних племен.

М.Фуко переніс ці методи в сферу історії ідей (праця «Слова і речі»). Він розглянув зміни структур, що лежать в основі європейської культури трьох періодів (Ренесансу, класики, сучасності) на прикладі трьох наук (мовознавства, біології, політекономії).

Р.Барт використав положення структурного аналізу для усвідомлення європейських соціальних явищ.

Будь-хто з структуралістів прагнув виявити «бінарні опозиції»: природа-культура, тваринне-рослинне, варене-сире тощо, які лежать в основі глибинних структур людського розуму, визначити універсальну структуру людського буття. Отже, структуралізм виходить з впевненості в існуванні єдності всього сущого, універсальності його принципів.

Позитивними моментами структуралізму є:

• ретельна розробка механізмів комунікацій;

• опір на багатомірність культурних утворень;

Негативними моментами є:

• відмова від активності суб’єкту як носія культури;

• недооцінка індивідуальності;

• абсолютизація знакових систем.

Структуралізм потребує синтезу з іншими науками.