Висновки

Наукове знання і сам процес його отримання характеризується системністю та структурністю. Перш за все в структурі наукового знання прийнято виділяти емпіричний та теоретичний рівні (деякі дослідники окремо виділяють емпірико-теоретичний рівень). А сукупність дослідницьких процедур, що сприяють отриманню знань на цих двох рівнях, відповідно поділяються на емпіричний та теоретичний етапи наукового дослідження.

Є декілька підстав для виділення емпіричного та теоретичного етапів наукового дослідження. По перше, ці два етапи розрізняються за гносеологічною спрямованістю дослідження (закономірностями процесу пізнання); по друге, за характером і типом отриманих знань; по третє, за методами та формами отримання знань; по четверте, за пізнавальними функціями та за рядом інших ознак.

За гносеологічною спрямованістю емпіричний та теоретичні рівні пізнання розрізняються тим, що на емпіричному рівні пізнання спрямоване на вивчення явищ та зовнішніх (поверхневих) зв’язків між ними, без заглиблення в сутнісні зв’язки та відношення, а на теоретичному етапі пізнання головним гносеологічним завданням є розкриття причин та сутнісних зв’язків між явищами.

На цьому й базуються відмінності в пізнавальних функціях, що реалізуються на даних етапах пізнання. Головним пізнавальним завданням емпіричного етапу є опис процесів та явищ, а на теоретичному етапі – їх наукове пояснення. Як результат, на різних етапах пізнання отримуємо різні наукові результати. Основною формою знання отриманого на емпіричному рівні є науковий факт та емпіричні узагальнення; на теоретичному рівні – наукові закони, принципи, концепції, що розкривають суть об’єктів дослідження.

Основними емпіричними методами дослідження є спостереження, експеримент, вимірювання та індуктивне узагальнення; на теоретичному рівні пізнання використовується системний підхід, аналіз і синтез, ідеалізація, індуктивний та дедуктивний методи, аналогія, гіпотеза та інші методи дослідження.

В філософському розумінні різниця між емпіричним та теоретичним також проявляється у різних співвідношеннях чуттєвих та раціональних складових пізнавальної діяльності. Слід зазначити, що чуттєве пізнання проявляється у відчутті, сприйнятті та уявленнях, а раціональне – у здатності до понятійного мислення, судження та узагальнення.

Відомо, що на емпіричному етапі дослідження широко застосовується метод спостереження, який базується на чуттєвих пізнавальних властивостях, але його результати фіксуються з використанням раціональних форм пізнання і, навпаки, на теоретичному рівні пізнання переважає раціональна складова, оскільки переважно використовується здатність до абстрактного, але будь-яке поняття асоціюється з певною сукупністю сприйняття, уявленням та унаочненням, в яких присутні чуттєві компоненти.

Виходячи із зазначеного можна дійти висновку, що незважаючи на значні відмінності між рівнями наукового пізнання чіткої межі між емпіричним та теоретичним не існує. Емпіричні дослідження, хоч і орієнтуються на пізнання та фіксацію процесів та явищ, постійно виходять на сутнісний рівень, а теоретичні дослідження підтверджують правильність своїх результатів емпіричним. Експеримент, як метод емпіричного пізнання, завжди носить теоретичний зміст, а будь-яка абстрактна теорія завжди має емпіричне пояснення. Незважаючи на нечітку межу між даними рівнями дослідження, їх виділення дає можливість конкретизувати уявлення про структуру наукового пізнання та відіграє виключне значення в методології науки.

Що стосується географії, то вона перестала бути суто емпіричною наукою, оскільки на сучасному етапі розвитку географії нові теоретичні знання можна отримати не лише шляхом узагальнення емпіричних матеріалів, а й за рахунок зміни основ пізнання, використанням нових концепцій, методів і підходів, як географічних, так і інших наук. Це призводить до подальшому розвитку методологічної бази географічних дисциплін. Вивчення даних питань можливе за допомогою філософії та методології науки.

Виділяються два основні рівні наукового знання географічної науки: теоретичний та емпіричний (окремі вченні виділяють третій – емпірико-теоретичний).

Теоретичний рівень наукового пізнання визначається єдністю теоретичного знання і теоретичної діяльності та в географічних науках включає філософію, світоглядну методологію і загальну теорію географії та її складові частин. Сутнісною частиною на­укового дослідження є аналіз діалектики теоретичного та інших рівнів наукових знань, насамперед емпіричного. Постійні проти­річчя між цими рівнями є одним з рушійних чинників розвитку науки.

Теоретичне рівень дослідження відрізняється від емпіричного відображенням суті об’єктивної дійсності за допомогою розроблення логічних конструкцій. Якщо емпіричне дослідження безпосередньо спрямоване на реальні об'єкти, дані спостережень та експериментів, то теоретичне вивчає дійсність опосередкова­но. Географія, як і будь-яка інша наука завжди потребує спостереження явищ дійсності та ек­спериментального її дослідження.

Емпіричний рівень пізнання в географії дає уяву та забезпечує збір інформації про окремі географічні об’єкти, їх особливості та взаємозв’язки між ними. За його допомогою на основі характеристик окремих об’єктів дослідження встановлюються типові особливості та ознаки цих об’єктів, тобто на основі визначення конкретних даних встановлюються загальні характеристики об’єктів дослідження. Тобто за допомогою чуттєвого сприйняття та спостережень за об’єктом дослідження формуються знання про його суть і особливості та накопичується наукова інформація для подальших теоретичних розробок, що в сою чергу сприяє підсиленню теоретичної бази для подальших емпіричних досліджень.

Досить важливою методологічних проблем наукового пізнання є проблема співвідношення рівнів дослідження у процесі пізнання. Отримання нових знань значною мірою пов’язано із практичною діяльністю людини, в процесі якої людина постійно стикається з новими особливостями буття. Пізнання цих особливостей необхідно для удосконалення практичної діяльності та рівня життя людини. Але емпіричний рівень пізнання висвітлює переважно зовнішні сторони об’єктів дослідження, більш глибоке дослідження їх суті можливе на теоретичному рівні пізнання.

Отже, існує певна емпірико-теоретична система пізнання, що логічно поєднує діалектично протилежні рівні наукового пізнання: емпіричний та теоретичний, між якими виникає взаємозв'язок, оскільки без емпіричного неможливе теоретичне узагальнень і, навпаки, без теоретичних розробок неможливе отримання емпіричних даних.