5. Галицько-волинські землі як вотчина київських князів

Галицько-Волинські землі займали територію від Карпат і Дністровсько-Дунайського Причорномор'я на південному заході до Литви і Полоцької землі на півночі. На заході вони межували з Польщею та Угорщиною, на сході — з Київським князівством і Турово-Пінською землею.

На той час, коли сюди поширилася влада київських князів, тут уже були міста, розвивалося сільське господарство, ремесла. На цих землях проживали волиняни, дуліби, тиверці, білі хорвати, бужани, уличі. Володимир Великий утвердив свою владу на заході Русі. З X ст. київські князі розглядали ці землі як свою вотчину. Однак, як засвідчили подальші події, міцної опори серед місцевих бояр київські володарі не мали. Після смерті Ярослава Мудрого Галичина дісталася його внукові Ростиславу Володимировичу. Волинь залишилась під безпосередньою владою київських князів до середини XII ст.

6. Волинське князівство

Волинська земля одержала свою назву від давнього її центру — м. Волиня на р. Буг. Але в XI ст. київський князь Володимир Великий заснував нове стольне місто — Володимир. Воно було побудоване майже в центрі князівства на р. Луга. Володимир був добре укріпленою фортецею і торговельно-ремісничим центром Волинської землі. Тут розвивалися ремесла: зброярство, каменеобробне та гончарне виробництво, ювелірна справа. У місті розміщувалися торговельні колонії німців, новгородців, євреїв. Володимир був важливим осередком православ'я, центром єпископства, що в умовах польсько-католицького сусідства мало велике значення. У XII ст. князь Мстислав Ізяславич побудував тут кафедральний храм Успіння Богородиці, який ще багато століть залишався головним собором Володимира. Найбільшими волинськими містами були Любомль, Каменець, Червен, Холм, Белз, Луцьк, Крем'янець.
У період роздробленості на Волині утвердилася династія Мономаховичів-Ізяславичів. Її засновником став внук Мономаха, син Мстислава Ізяслав Мстиславич, що князював у Володимирі (1136-1154 рр. з перервою).

Після смерті Ізяслава спадщину почали ділити сини. Спочатку виокремилися Володимирське та Луцьке князівства, які з часом поділилися на декілька волостей.

7. Галицьке князівство

Підкарпатські князівства остаточно відокремилися від Києва у 1097 р. згідно з рішенням Любецького з'їзду князів. З'їзд офіційно визнав ці землі «отчиною» правнуків Ярослава Мудрого — братів Рюрика, Володаря і Василька Ростиславичів. Син Володаря Володимирко (1141-1153) об'єднав усе Підкарнаття під своєю владою і у тривалій війні з київським князем зумів остаточно тут закріпитися.

У 1144 р. Володимирко переніс столицю з Перемишля, що стояв на самому кордоні, до міста Галича на Дністрі. Відтоді підкарпатські землі почали називати Галицьким князівством. Місто мало міцну фортецю, оточену складною системою земляних валів і ровів. На околицях Галича були поклади солі, що сприяло перетворенню міста на ремісничий і торговельний центр. Тут були ювелірні, гончарні, ковальські, склоробні майстерні.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Ярослава Осмомисла (1153-1187).

Прозвали його Осмомислом за гострий розум і володіння восьмома іноземними мовами. Ярославові Володимирко, володіння простягались уздовж Дністра далеко на галицький князь південь. Навіть землі в нижній течії Дністра й Дунаю опинились у залежності від Галича. Зросло значення Дністра в міжнародній торгівлі, а це, у свою чергу, сприяло розвиткові міст князівства. Головними були Перемишль, Звенигород, Теребовля, Галич. Навколо Перемишля розташувалися міста-фортеці Любачів, Ярослав, Сянок. Вони займали важливі стратегічні позиції на західних рубежах Галицької землі.

Галич славився білокам'яними храмами. За Ярослава Осмомисла на горі Крилос виростає нова святиня Галицького князівства — Успенський собор, а також пишно оздоблений фресками та мозаїкою мурований палац із двірською церквою, великим ринковим майданом, густо заселеним боярами, купцями, ремісниками. Підступи до міста охороняли оборонні вали з ровами та вежі. Мурований палац Ярослава Осмомисла прикрашали настінні малюнки з сюжетами кінських перегонів, полювання з псами на оленів, зайців, кабана та зубра, яке описує візантійський історик Микита Хоніат. Розповідаючи про події, пов'язані з перебуванням у Галичі в XII ст. константинопольського царевича Андроника Комнина, Хоніат згадує багатство розкішного двору Ярослава Осмомисла.

Успенський собор став науково-освітнім і культурним центром Галицького князівства. Тут був створений Галицько-Волинський літопис та інші писемні пам'ятки ХІІ-ХІІІ ст.

Під час розкопок фундаменту було знайдено також княжий саркофаг Ярослава Осмомисла.

Галицький князь мав вплив на міжнародні справи, підтримував дипломатичні взаємини з Візантією та Священною Римською імперією. У нього жив візантійський царевич Андроник Комнин, який згодом

став імператором. Ярослав Осмомисл мав дружні стосунки з Польщею та Угорщиною. Він був одружений з дочкою суздальського князя Юрія Довгорукого Ольгою.

З повагою каже автор «Слова о полку Ігоревім» про Ярослава: «Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі, Підперши гори угорські своїми залізними військами, Заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота на Дунаї...»

Могутність Галицького князівства опиралася на розвинуте землеробство, торгівлю, майстерність ремісників, зосереджених у багатьох містах.. Однак найважливішою галуззю економіки, яка приносила величезні прибутки князям і боярам, було добування і продаж солі. Окрім того, через Галицьку землю проходили міжнародні торговельні шляхи із Західної Європи до Києва і далі на Схід, а також зі Скандинавії і Прибалтики на Балкани, до Константинополя. Мито з купців також ішло до княжої казни та боярських комор.

Галицькі бояри були найбагатшими і наймогутнішими на Русі. їхнє економічне становище часто визначало незалежну політику щодо свого князя. Ярославу Осмомислу, як свого часу й Володимиркові, часто доводилося вести боротьбу з місцевим боярством, яке не хотіло миритись із втратою свого впливу на державні справи.

Робота з поняттями:

КОАЛІЦІЯ -об'єднання, союз для досягнення спільної мети.

Дати:

1185 – похід новгород-сіверського князя Ігоря проти половців, незабаром описаний у «Слово о полку Ігоревім».

1187 – найдавніша згадка назви «Україна» в літописі.

1153-1187 – князювання Ярослава Володимировича Осмомисла в Галицькій землі.