4. «Слово о полку Ігоревім» — історичне джерело і літературна пам'ятка Київської Русі

• «Слово о полку Ігоревім» — один з перших літературних творів давньої України. Проте «Слово...» цікавить не лише літературознавців, воно є важливим історичним джерелом. Літопис залишив нам згадку про поразку князя Ігоря Святославича в 1185 р. від половців.

• Цей драматичний епізод у житті новгород-сіверського князя був покладений в основу твору. В ньому з великою майстерністю та подробицями, які могли бути відомі лише учасникові, викладено історію походу 1185 р. князя Ігоря Святославича.

• Причину невдачі цього походу автор вбачає в нескінченних міжкнязівських усобицях у Київській Русі. Тому закликає князів до об'єднання перед небезпекою, що постійно приходить зі степів.

• «Слово...» доповнює літописні дані важливими подробицями й узагальненнями. З нього ми дізнаємося про стан справ на півдні Русі, «коли рідко орачі перегукувались, зате часто ворони крякали, трупи ділячи». Автор твору описує озброєння, рух війська, тактику бою тощо.

• У поемі згадуються деталі князівського побуту. Виявляється, що язичницьких богів добре пам'ятали на Русі ще й через двісті років після офіційного прийняття християнства. Зі «Слова...» можна довідатись, що в разі успішного походу русичів на ворога і захопленні численних бранців «продавались невільниці по ногаті, а невільники — по різані» (ногата, різана — грошові одиниці; дорівнювали 1/20 гривни й 1/50 гривни відповідно).

• Автор поеми дає короткі характеристики-прізвиська князів: чернігівський Олег — Гориславич (бо часто затівав усобиці), галицький Ярослав — Осмомисл (бо володів вісьмома мовами), курський Всеволод — Буй Тур (хоробрий, як тур).

• Зі «Слова...» можемо судити, що Русь XII ст. — землеробська країна. Навіть зображення бою подається у формі опису жнив і молотьби:

• Не снопи кладуть... — Кладуть голови молодецькі, Молотять ціпами булатними, Стелять на току життя, Одвівають душу від тіла. Береги криваві...

• Не добром — збіжжям засіяні, — Засіяні кістьми синів руських... Зі сторінок поеми лунає політичний заклик до єдності князів у боротьбі проти спільного ворога: Ярославе і всі внуки Всеславові! Преклоніть ви свої корогви, Укладіте в піхви мечі оганьблені, Втратили бо ви дідівську славу! Ви своїми чварами Зачали наводити невірних На землю Руську,... ... Через лихі усобиці Від землі Половецької!

• Поема перекладена багатьма мовами світу. Її переспівували й перекладали з давніх-давен українські письменники... Про неї написано безліч досліджень. А ось авторство самого «Слова о полку Ігоревім» досі не встановлене, хоча версій є кілька. Автором називають то боярина Петра Бориславича, то самого новгород-сіверського князя, то Володимира — сина галицького князя Ярослава Осмомисла... Остання версія має певний сенс: Володимир справді був поетично обдарованою людиною, вважав себе учнем Бояна здобув добру освіту, коло його інтересів було широким. До того ж був братом Ярославни — дружини князя Ігоря.

• Стрункість композиції, насиченість поетикою, переходи ритмізованої прози в неритмізовані частини тексту, яскраво змальовані образи Ігоря, інших персонажів, уведення у дійові особи навколишньої природи, яка співчуває русичам, використання міфологічних явищ і картин, народної символіки — усе це робить «Слово о полку Ігоревім» твором високої художньої проби, який вважають шедевром і давньоукраїнської, і світової літератури.