2. Переяславське князівство

• Переяславське князівство було невеликим і складалось із земель, розташованих на лівому березі Дніпра. Саме місто Переяслав засноване ще Володимиром Святославичем. За переказами, у 992 р. на річці Трубіж зійшлися руські воїни і печеніги. Печенізький богатир викликав на поєдинок русина. Усі боялися кремезного печеніга, але серед руського війська був киянин Кожум'яка, який прославився тим, що міг рукою зупинити розлюченого бика. Він і виступив проти печеніга. Коли богатирі зійшлися, Кожум'яка задушив ворога і виграв поєдинок. Кочівники побоялися вступати в бій з військом, у якого є такі богатирі, і втекли з поля бою. На цьому місці й був заснований Переяслав. Місто мало захищати Русь від південних кочівників.

• Переяславські землі здавна перебували в політичній залежності від Києва. Князівство на півдні межувало з половецькими степами. Жодна з давньоруських земель не зазнавала стільки нападів і спустошень, як Переяславська. Місцеві жителі постійно мусили боронитися від частих нападів кочівників. Із цією метою вздовж кордонів було збудовано земляні вали й укріплені фортеці. Князі Переяславського князівства брали активну участь у походах проти половців. Серед них вирізнялися нащадки Володимира Мономаха — син Ярополк та внук Володимир Глібович.

• Близькість до Києва спричинялася до того, що Переяслав був містом, де, як правило, сиділи князі, що були претендентами на київський престол. Тому князі тут дуже часто змінювались, а переяславська земля ставала ареною міжкнязівських чвар.

• Саме місто Переяслав було одним з найбільших південноруських міст, яке мало величезне оборонне значення для всієї Русі. Крім того, Переяслав був великим економічним центром з високорозвинутим ремеслом і торгівлею.

• На території Переяславського князівства розташовувалися 25 міст. Найбільше їх було на р. Сула, яка слугувала південно-східним кордоном Русі. Усі вони, як правило, мали оборонне значення і були фортецями. Водночас такі міста, як Лубни, Воїнь, були великими торгово-ремісничими центрами. Крім ремісників, торговців та селян, у містах мешкали багато воїнів.

• З іменем переяславського князя Володимира Глібовича пов'язана перша літописна згадка назви «Україна». Розповідаючи про смерть доблесного князя у 1187 р., літописець каже, що плакали по ньому не лише переяславці: «...за ним же Україна багато потужила».

3. Чернігово-Сіверське князівство

• На лівому березі Дніпра (Лівобережжі) розташувалося Чернігово-Сіверське князівство. Воно було великим і могутнім. Його землі займали нинішні території північно-східної України, південно-східної Білорусії та західної Росії. Кордоном між Чернігівським і Київським князівствами вважався Дніпро. Північно-східні володіння Чернігівського князівства доходили до Москви. На південному сході чернігівські землі межували з половецьким степом, що змушувало місцевих князів часто воювати з половцями. З іншого боку, чернігівські князі неодноразово вступали з ними в союзи, заручалися їхньою підтримкою в міжусобних сутичках і навіть родичалися. Так, у 1094 р. Олег Святославич з половецькою ордою напав на Чернігів і захопив його. Ціною такого союзу було розграбування половцями Чернігівської землі. Дружиною Олега Святославича, прозваного Го-риславичем, була донька половецького хана Осалука.

• Чернігівське удільне князівство сформувалося ще у XI ст., коли Ярослав Мудрий посадив там свого сина Святослава. Новгород-Сіверське князівство було утворене рішенням Любецького з'їзду. Політичний розвиток Чернігівського та Новгород-Сіверського князівств у XII - першій половині XIII ст. був пов'язаний з діяльністю синів Святослава Ярославича. Олегові дісталось Новгород-Сіверське, а Давиду — Чернігівське князівство.

• Формально новгород-сіверські князі підпорядковувалися Чернігову, але насправді вони доволі часто проводили самостійну політику. Якщо чернігівські князі династії Давидовичів орієнтувалися на Київ, то новгород-сіверські князі династії Ольговичів прагнули відокремлення від Києва і тому вступали у союзи з його політичними противниками. Землі князівств часто ставали ареною міжусобних сутичок і до середини XIII ст. розпалися на численні дрібні уділи.

• На Чернігівській землі було 46 міст. Найбільшими з них були: Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ та інші. Найбільші міста стояли на Десні.

• Чернігів був важливим політичним та економічним центром Русі. Це — велике місто, захищене двома лініями оборонних валів. Його оточували села, феодальні замки, боярські та князівські садиби. У місті перехрещувалося багато доріг, що мали військове та економічне значення. Так, з Києвом Чернігів з'єднували дві дороги. Важливе значення мали шляхи на північ — до Любеча, Стародуба. З міста також виходив шлях, що вів у степ за межі Русі. Усе це сприяло тому, що Чернігів став важливим центром торгівлі та ремесла. У місті виготовляли зброю, ювелірні вироби, знаряддя праці, вироби з дерева та багато іншого. Про економічне зростання Чернігова свідчить також інтенсивне будівництво, яке велось упродовж XII - початку XIII ст. Тут було споруджено один із кращих соборів давньої Русі — Борисоглібський. Михайлівська та Благовіщенська церкви, оздоблені різнокольоровими полив'яними плитками, мозаїками, фігурною плінфою, свідчили про високу майстерність місцевих майстрів. Викликала захоплення сучасників струнка, прикрашена орнаментами, викладеними із цегли, П'ятницька церква.