Фактори гомінізації

ГОМІНІЗАЦІЯ - це процес перетворення мавпи на людину від утворення перших людських особливостей до виникнення виду людина розумна.

 У зв’язку з цим в антропогенезі виділяють 3 складові частини:

1. Морфогенез - еволюція морфофізіологічної організації, пов’язаної, головним чином, із дією біологічних факторів гомінізації.

2. Психогенез - формування і розвиток інтелекту, що зумовлене дією як біологічних, так і соціальних факторів.

3. Соціогенез - формування і розвиток суспільства під переважним впливом соціальних факторів.

Кожна з цих складових частин гомінізації формувалася у тісній взаємодії з двома іншими. Це забезпечувало системність антропогенезу протягом якого чергувались періоди поступового і бурхливого розвитку внаслідок рекомбінацій генів, переміщень МГЕ і мутацій.

Причинами мутацій могли бути:

• інверсії геомагнітного поля Землі. За 76 млн. р. Південний і Північний магнітні полюси мінялись місцями 171 раз, суттєво впливаючи на еволюцію тварин. Кожна зміна полярності супроводжувалась новим витком в антропогенезі. Востаннє ця подія відбулася близько 40 тис. р. т.;

•  короткочасне зростання фону ІР;

•  стрес - у дослідах на тваринах було доведено, що серед нащадків особин, які підлягали стресу, значно зростає число мутантів і рекомбінантів;

• порушення гормонального балансу та обміну речовин;

• хімічні мутагени (деякі алкалоїди, кумарини, флавоноїди та інші біологічно-активні речовини);

• вірусні та інші генетичні вектори (ендогенні ретровіруси, транспозони тощо);

Окрім МП до біологічних факторів гомінізації відносяться:

• ізоляція, котра веде до інбридингу і гомозиготизації популяцій;

• ·гетерозис внаслідок процесів змішання;

• зміна харчової поведінки - розширення діапазону об’єктів живлення виду суттєво збільшує його шанси на виживання;

• · зміна стратегії розмноження - перехід від сезонності до поліциклічності та статевий відбір;

• неотенія - зміна термінів розвитку, що призводить до збереження у дорослих осіб ознак, характерних для ранніх стадій предкових форм. Досягається це гальмуванням експресії генів, що контролюють онтогенез.

Неотенія типова для всіх тварин, які мають виживати в екстремальних умовах. В антропогенезі вона призвела до збереження у дорослих людей деяких рис будови тіла, що характерні для дитинчат понгід. Зокрема, у малят шимпанзе

· тіло вкрите рідким волоссям,

· порівняно великий ГМ, захищений опуклим черепом з тонкими кістками,

· надочний валик і потиличний гребінь слабо виражені,

· обличчя недорозвинене і не виступає вперед, як у дорослих мавп,

· зуби та щелепи невеликі,

· СМ з’єднується з головним через отвір, розташований під середньою частиною черепа, що сприяє збереженню рівноваги при двоногій ході, яка виникала неодноразово у різних лініях гомінід тощо.

Крім того, у філогенезі вищих тварин лідером еволюційного процесу може виступати поведінка.

В першу чергу це стосується ЕРД. Парадокс вищої нервової діяльності ® неврози у найбільш кмітливих особин.

Серед предків людини, що вели груповий спосіб життя, вирішення  евристичних задач, зумовлене ЕРД, здійснювалось не одним індивідом, а різними, тобто ступінь навантаження на НС була помірною. Внаслідок імітаційної поведінки результати такої діяльності ставали досягненням ВСІХ членів угруповання. Це забезпечувало суттєві переваги у виживанні групи, особливо важливим це було для змінних умовах довкілля.

Поєднання всіх біологічних факторів, які змінювали будову і поведінку особин, призводило до розширення діапазону морфологічної мінливості гомінід, а потім - і до дивергенції. При цьому особливого значення набувало формування свідомості.

БІОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВНИКНЕННЯ  СВІДОМОСТІ

 

Протягом еволюції тварин реалізувалося 2 стратегії організації життєвого циклу:

 

1. На ранніх етапах еволюції тварин виживання переважно забезпечувалося великою швидкістю розмноження. Така стратегія характерна для ЖЕРТВ. Умова її реалізації: наявність незайнятих екологічних ніш і слабка конкуренція.

 

2. На пізніх етапах еволюції по мірі насичення флори та фауни виживали головним чином види із меншими потенціями розмноження, але з великою конкурентною здібністю. Така стратегія характерна для хижаків. Вона базується на зростанні ролі навчання і можливістю тривалий час зберігати у ПАМ’ЯТІ необхідну інформацію. Внаслідок цього подовжується період дозрівання й посилюються соціальні зв’язки. Цей шлях призвів до того, що протягом еволюції вищих хребетних зростали розміри ГМ. Така закономірність називається структурна церебралізація = енцефалізація.

У численних дослідах було доведено, що розміри ГМ і багато його характеристик, зокрема

· товщина кори,

· розмір ядер нейронів,

· хімічний склад нервової тканини,

· активність ферментів тощо,

можуть змінюватися в залежності від умов довкілля, тобто ці ознаки відносяться до пристосувальних. А це означає, що будь-які позитивні модифікації ГМ будуть підвищувати виживання особин і підтримуватися ПД.

Протягом антропогенезу в структурі ГМ людини, що має в основі мавпячий тип будови, сталися такі зміни:

1. ГМ збільшився у висоту і розрослися лобові частки, з якими пов’язане прямоходіння, планування дій, абстрактне мислення тощо.

2. Розвивається скронево-тім’яний блок, що значною мірою відповідає за мовлення.

3. Подальшого розвитку набула нова кора, особливо її асоціативна частина. Зокрема, у пацюків вона становить приблизно 11% від загальної площі неокортексу, у мавп - 56% (1 млрд. нейронів), а у людини - 84% (14-16 млрд. клітин).

4. Посилюється асиметрія півкуль великого мозку.

5. Збільшилися резервні можливості ГМ за рахунок того, що

· прискорився розвиток нових ланок ГМ, з якими пов’язані вищі психічні функції,

· зросла кількість нейронів,

· зменшилася щільність їхнього розташування,

· різко зросла ступінь галуження дендритів,

· збільшилася вертикальна упорядкованість різних областей нової кори,

· ускладнилася будова і зросла різноманітність синапсів тощо.

Внаслідок цього у людини ступінь резервування сягає декількох сотень разів (постійно діють кілька десятих відсотка нейронів), тоді як у мавп вона не перевищує 5-7 разів (14-20%).

Це дуже важливий аспект еволюційних перетворень ГМ, так як ступінь резервування показує надійність і потенційні можливості будь-яких складних керуючих систем. Чим вона більша, тим ефективніше функціонує система, особливо в умовах випадкових зовнішніх впливів, так як у критичних ситуаціях дає можливість виробити і реалізувати нестандартні, парадоксальні алгоритми поведінки.

Відповідні позитивні ефекти такої поведінки ставали нормою, закріпленою досвідом, починало формуватися абстрактне мислення.

Відбувався поступовий перехід від переважно інстинктивних реакцій (базуються на 1сигнальній системі) до поведінки, заснованої на знаково-символічних структурах (друга сигнальна система).

Гнучкі типи НС, які починали переважати в угрупованнях первісних людей, схильні до психічних реакцій з елементами страху. Внаслідок цього зростає чутливість до навіювання, поширюються істерія та неврози тощо.

До подібних станів схильні й особи з сильними типами НС внаслідок певної інерції нервових процесів.

Як засіб психологічної стабілізації виникла магія.

При виконанні колективних або індивідуальних ритуалів люди настроюються на оптимальне виконання певної діяльності, позбавляються від страху та невпевненості. Віра в себе відігравала чималу роль у БЗІ.

Біологічною основою магії в першому наближенні можна вважати "рептильний" комплекс, а лімбічна система значною мірою керує емоційним та релігійним аспектами нашого життя.

Таким чином, протягом біологічної еволюції сформувалася ціла череда структур ГМ, які разом із соціальними факторами призвели до появи свідомості.

Свідомість - найвища, властива тільки людині, форма узагальненого відображення дійсності, яка дозволяє

· виявляти стійкі властивості, зв’язки та закономірності зовнішнього світу,

· прогнозувати тенденції майбутнього розвитку ситуації,

· регулювати поведінку і діяльність з врахуванням особливостей довкілля та внутрішніх бажань і цілей людини,

· аналізувати власну поведінку, думки і почуття, свою відмінність від інших (самосвідомість, РЕФЛЕКСІЯ).

Формування свідомості зумовило можливість переходу предків людини від жорстко усталених програм поведінки до її нестандартних варіантів.

Поступово складалися сутнісні родові властивості людини, до яких відносяться наявність :

· свідомості,

· трудової діяльності,

· членороздільного мовлення,

· логічного та рефлексивного мислення,

· складних соціальних систем тощо