ПАЛЕОАНТРОПИ

До вищезазначеної групи відносять передсапієнсів Африки та Європи (Homo svankompbensis, Homo steinhemensis, Homo aragonensis), родезійську людину (Homo rodesiensis), денисівську людину (Homo denisoviensis) та неандертальця (Homo neandertalensis). Іноді до цієї групи відносять Людину попередню (Homo antecessor) та Людину гейдельберзьку (Homo heidelbersis). В вузькому розумінні – це європейський неандерталець, що існував в Європі з 500 тис. р. т. до 35 тис. р. т. Цей вид не є безпосереднім предком людини. Проте він приймав участь в формуванні геному Євразійського людства (1-4 % специфічних генів неандертальця).

4. Неандертальці.

 Неандертальці жили приблизно 500-35 тисяч років тому на великій території Східної півкулі: від Алтаю через Сер. Азію та Бл. Схід до Європи. Вони виникли внаслідок еволюції європейської частини популяції гейдельберзької людини. До 200 тис. р. т. їх умовно називають європейськими пресапієнсами. До них належали люди з пещери Араго (Іспанія), Штейнгеймська людина (Німечина), людина з Вертерселеш (Угорщина), людина з Сванкомбпу (Англія). Для них характерно більше ознак, подібних до людей сучасного типу (легка статура, вище зріст, грацильніше кістяк, череп з тонкішими кістками, менше розмір надбрівного валику).Люди проивали на цей момент майже всюди. Тільки Америка й Австралія ще були безлюдними. Місця проживання неандертальців збігалися з ареалами стадних травоїдних тварин, яких використовували в їжу. Перевага при заселенні території надавалася відкритим, порослим травою переліскам, саванам, негустим листяним лісам середніх широт. Ненаселеними залишалися пустелі, тропіки, ліси, тундра. У лісах люди не жили через труднощі, пов'язані з полюванням, а в тундрі – через невміння ефективно захищатися від холоду. Ойкумена спочатку була привітна для неандертальців, але приблизно 200 тисяч років тому почалося похолодання. Сніг не встигав розтавати навіть за літо. У момент найбільшого просування льодовики вкрили понад 30% усієї суші, а товщина криги досягала двох кілометрів. Подібні кліматичні умови склалися внаслідок зміни кута нахилу осі обертання Землі навколо Сонця та її орбіти. Це і призвело до зменшення кількості сонячного тепла, яке доходило до Землі. Поблизу від льодовиків утворювалися заболочені рівнини і тундри, а на південь від них – холодні ліси і лісостеп. У помірних широтах Європи та Азії з'явилися арктичні тварини: мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді тощо. У тропічних районах Африки та Азії спостерігалася аридизація клімату, котрий ставав усе більш посушливим. Таким чином, у час становлення палеоантропів довколишній світ суттєво змінювався: рослини і тварини, усе середовище існування ставали іншими. Для виживання вже потребувалося набагато більше зусиль, що стимулювало розвиток інтелекту. Неандертальці мігрували за травоїдними тваринами і вчилися захищатися від холоду за допомогою одягу, вогню, штучних сховищ. У цей час, близько 100 тисяч років тому, з'явилися справжні неандертальці й перехід до них від більш ранніх форм завершився. 

. Морфологічні особливості палеоантропів 

Зовнішній вигляд неандертальців відзначався такими особливостями:зріст - середній порівняно з сучасною людиною; статура дуже сильна; мішкувате тіло, кістки черепа товщі, ніж у сучасної людини; лобова частина черепа низька; великий надбрівний валик; підборідний виступ відсутній або виражений слабко; расові ознаки не виражені; череп мав шиньйоноподібну форму, розмір головного мозку збільшився до 1300-1700 см³, суттєво зросла мінливість його основних відділів, особливо лобових часток. Структура мозку ще залишалася досить примітивною. Зокрема, лобові частки, у яких розташовуються асоціативні центри і центри гальмування, були недостатньо розвиненими, тобто в неандертальців здатність до логічного мислення була обмеженою, вони відрізнялися різкою збуджуваністю в поведінці і не могли довго зосереджуватися на виконанні якоїсь роботи. Добре розвинені скронева і нижньо-тім'яна частки, що свідчить про цілком імовірну наявність членороздільної мови. Сильно розвиненими є потиличні зони мозку, що свідчить про гарний зір, можливо навіть вони могли краще бачити в темряві. У неандертальців існував підсвідомий контроль мови та поведінки, не пов'язаний зі свідомістю, що наближує їх до попередників. Жінки неандертальця мали таз більш широкий, ніж у людей сучасного виду. Проте дітей вони народжували з тим же об’ємом мозку, що й сучасні люди (400 см³). У дітей в 1, 6 років об’єм мозку – 422 см³, в 2 роки – 436 см³. Проте дітей вони народжували рідкіше, ніж сучасні люди. Строк вагітності – 9 місяців. Роди протікали так само, як і у сучасних людей ( 3 повороти голови при проходженні через родові шляхи). Проте мозок у них після народження ріс інакше. В перші роки мозок у них ріс швидше, ні у сучасної людини, але проте надалі він уповільнювався. Надалі була відсутня стадія глобуляризації мозку (у сапієнсів мозок стає компактнішим за рахунок росту вискових, тімяних доль та мозжечка).

Загалом для зовнішності палеоантропів характерним був дуже широкий діапазон морфологічної мінливості. Його межі перекривали сучасні. Це означає, що ті або інші риси неандертальців можна побачити у звичайних перехожих на вулицях міста, але повного морфологічного комплексу, характерного для давніх людей, не буде ні в кого з наших сучасників. 

Багато антропологів вважає, що факт наявності в палеоантропів багатьох різноманітних морфологічних типів зі спорідненістю до сучасного свідчить на користь того, що майже всі їхні популяції стали предками Homo sapiens, хоча й еволюціонували з різною швидкістю.  Тільки в Західній Європі, незважаючи на безліч знахідок, не виявлено проміжної ланки між неандертальським і сучасними типами. Це наводить на думку, що західноєвропейських або класичних неандертальців можна виключити з лінії, котра веде до людини розумної. Зникнення цієї групи палеоантропів могло статися внаслідок декількох причин, наприклад геологічних катастроф типу пересування льодовиків, про що побічно свідчать численні знахідки скелетів із слідами рахіту. Не виключається також і негативна роль ізоляції, яка зводила контакти між заходом і сходом до мінімуму. Проте останні дослідження свідчать про те, що люди сучасного типу все ж містять генетичну інформацію якоїсь популяції неандертальця, скоріш з все близькосхідного. Гібридизація відбулася 120–80 тис. р. тому, під. час виходу представників неоантропів з території Африки.

 Сапієнтація, завершилася десь за межами Європи, найвірогідніше в Африці (територія сучасної Ефіопії). Європейські неандертальці, були ослаблені тяжкою боротьбою за існування. Вони не витримали конкуренції й були витиснуті та винищені або частково асимільовані неоантропами, що прийшли ззовні.  Остаточне вирішення цієї проблеми потребує додаткових досліджень. 

Культура неандертальців - мустьє

 Археологічна культура мустьє належить до середнього палеоліту, коли вперше почали заселятися ліси і пустелі. Використання нового середовища існування було б неможливим без прогресуючого розвитку інтелекту та виробничих навичок. Відбувалася прискорена еволюція знарядь. Протягом 25тисяч років не тільки намітилася регіональна спеціалізація, але й швидко зросла кількість та різноманітність кам'яного інвентаря. Неандертальці, що жили в суворих умовах Європи, активно використовували спосіб виготовлення знарядь, що активно використовувався вже гейдельберзькою людиною та називався левалуазьким розщепленням: дископодібний нуклеус обробляли відбійником, спрямовуючи удар до центру, і відколюючи відщеп за відщепом, поки від нуклеусу майже нічого не залишалося. Одержували 2 типи відщепів: тонкі, широкі (левалуа) та довгі - типу ножових пластин. Робочі краї відщепів додатково обробляли, використовуючи двобічну ретуш. Це була ера спеціалізованих знарядь, яких нараховувалося понад 60 видів, у тому числі скребла, ножі, гостроконечники тощо. Ні в однієї з груп неандертальців не було всіх цих знарядь, але інвентар кожної з них був достатньо різноманітним.

 Загальні особливості трудової діяльності мустьєрців :

• використання кістки, головним чином, у вигляді коваделка або для підкладання при виконанні сколів чи ретуші;

• ретельне формування самого кремнієвого нуклеусу, від якого одержували відщепи правильної конфігурації;

• виготовлення знарядь, головним чином, не з нуклеусу, а з відщепів, що дозволяло одержувати гостроконечники та скребла;

• створення знарядь, як і раніше, за допомогою розділення цілого на частини (альтернативна технологія з'являється лише в пізньому мустьє);

• використання відбивання та ударної ретуші як основного прийому обробітку каменю.

  Прогресивний розвиток техніки виготовлення знарядь у мустьєрців забезпечувався шляхом зменшення числа сколів і збільшення різноманітності знарядь. Розвиток і специфіка трудової діяльності мустьєрців найтісніше пов'язані з будовою головного мозку і його диференціацією.

 Про це свідчать такі морфологічні зміни:

• велика нерівномірність осередків інтенсивного росту лобових часток свідчить про першочергове значення саме цих мозкових структур для виживання тогочасних гомінід. Вони необхідні для узагальнення всіх нервових процесів, планування дій, абстрактних уявлень тощо;

• · складна диференціація характерна для тім'яно-вискового комплексу, розвиваються зір і слух, які діють узгоджено при маніпулюванні;

• · перебудова зон вторинного коркового аналізу тонких рухів під контролем зору. Це дозволяє гальмувати недоладні рухи, здійснювати переключення з одних рухів на інші й перетворювати окремі рухові акти в серійно організовані навички, виробляти нові стереотипи рухів;

• розвиток задніх третинних філогенетично нових кіркових полів 39 і 37: поле 39 об'єднує сигнали від кінестетичних, вестибулярних і зорових аналізаторів, здійснює орієнтацію в просторі, контролює просторові дії індивідів під час трудових операцій, які потребують чіткого уявлення про схему власного тіла. У сучасної людини це поле пов'язане також з усною мовою і контролем за діями інших. Поле 37 відповідає за координацію імпульсів від слухового і зорового аналізаторів (новий утвір кори – висково-тім'яно-потилична підобласть), зберігає зв'язки з більш давніми формаціями, котрі мають відношення до регуляції тонусу кори й афективних процесів. За його допомогою здійснюються складні функції збереження в пам'яті серій слів і фраз, просторової координації процесів, що виникають при орієнтації на місцевості (у лісі, степу, горах тощо), під час трудової та мовленнєвої діяльності. Як наслідок розвитку цих полів кори головного мозку в палеоантропів з'являються перші знаряддя, призначені для ураження віддаленої цілі (спис) і розвивається полювання. Для успішності подібної діяльності в давніх людей повинен був сформуватися цілий комплекс морфологічних та нейропсихічних особливостей (стійке стояння на двох ногах, збалансованість тіла під час кидання якогось предмета, розвинена здатність руки до утримання предметів, стереоскопічний зір, розрахунок сили кидання на певну відстань тощо);

• · модифікація та ускладнення зон первинного (поле 17) і вторинного (поля 18, 19) зорового та первинного (поле 41) і вторинного (поля 22 і 42) слухового аналізів, які також мають велике значення для розвитку трудової діяльності, полювання і мови.

 

Формування відповідних нейрофізіологічних механізмів призвело до суттєвого зростання адаптаційних можливостей палеоантропів за рахунок удосконалення методів виготовлення знарядь і полювальної активності. Так, під час колективного полювання мустьєрці за допомогою вогню заганяли тварин у прірви та воду. Це дозволило значно поліпшити ефективність мисливської діяльності:збільшилася кількість видів тварин, на яких полювали. До них почали належати види, що швидко пересувалися: олені, коні, гірські козли, лосі, тури, слони, ведмеді, зубри, мамонти, носороги та інші великі звірі.

 Для обплутування ніг тварин використовували бола – вузькі смужки шкіри, на кінцях яких прив'язані камені. На дрібних тварин полювали жінки й діти. Рухливість індивідів, яка була необхідна для успішного полювання і збирання рослинної їжі, сприяла поширенню генів і швидкому розповсюдженню селекційно вдосконалених ознак.

 

У палеолітичний час відбувалося розселення у формі відгалуження: невелика група в декілька чоловік відокремлювалася від вихідної популяції й оселялася поряд, емігруючи поступово в усе більш віддалені місцевості. Одночасно йшла спеціалізація груп відповідно до умов середовища. Так, північні мустьєрці спеціалізувалися на вичинці шкір і виготовленні одягу. Сангоанці, предки власне людини сучасного типу, що жили на південь від Сахари, були мисливцями, знавцями лісу, для яких принцип «лови, що ловиться» уже перестав бути актуальним. Проте, на рівнинах Центральної Європи не було лісів і неандертальці для виготовлення знарядь замість дерева використовували кістки. У посушливих районах сангоанці виготовляли посудини для зберігання води з яєчної шкаралупи страусів.

 

Швидко зростало число стоянок. Ріст населення був зумовлений умінням людини більш ґрунтовно експлуатувати природні ресурси в найрізноманітніших екологічних умовах, де люди могли тепер існувати. Внаслідок цього на Землі майже не залишилося незайнятих екологічних ніш, а тривалість життя зросла таким чином, що вже 38% населення доживало до 11, а половина – навіть до 20 років.