4.2. Товар і його властивості. Альтернативні теорії властивостей товару й вартості

Ключовою категорією товарного виробництва є товар. Існують різні розуміння його сутності. Звернемося хоча б до двох з них.

1. У марксистській теорії: товар – це корисний для людини продукт праці, призначений для продажу. З цього визначення випливає, що:

1) товаром є тільки те, що задовольняє будь-яку потребу людини;

2) товаром є те, що апробоване працею; наприклад, ягоди в лісі для їх збирача не є товаром, але можуть стати ним після того, як на їх збір витрачено певний обсяг праці;

3) товаром є те, що призначено для продажу.

2. В австрійській економічній школі (її відомим представником є К. Менгер): товар – специфічне економічне благо, вироблене для обміну.

До економічних благ К. Менгер відносить ті, які є об'єктом або результатом економічної діяльності та які можна одержати в кількості, обмеженій в порівнянні з потребами.

Спільним між цими визначеннями є те, що в них товар розглядається як результат праці. Відмінність полягає в тому, що друге визначення враховує співвідношення між потребою в благах і доступністю цих благ, а перше – не враховує.

Не зважаючи на певні розбіжності в тлумаченні поняття “товар” обома школами визнано, що товаром можуть стати і створені працею корисні продукти, і апробовані працею дари природи, й різні послуги.

Специфіка послуги полягає в тому, що вона не має матеріальної форми, але є результатом людської діяльності, що має корисний ефект.

Товари можуть мати як матеріальний, так і нематеріальний характер.

Товар має дві властивості:

– здатність задовольняти певну людську потребу;

– здатність бути обміняним на інші товари.

Здатність товару задовольняти певну людську потребу називається споживчою вартістю.

Кожний товар має споживчу вартість. Вона задовольняє потреби не тільки самого його творця, але й інших людей, тобто є суспільною споживчою вартістю. Товаровиробника споживча вартість цікавить лише тому, що вона пов'язана зі здатністю товару бути обміняним на інші товари.

Здатність товару бути обміняним на інші товари в певній кількісній пропорції називається міновою вартістю.

Питання про те, що лежить в основі обміну й визначає кількісну пропорцію, в якій один товар може бути обміняним на іншій, вперше поставив Аристотель. Надалі різні економісти відповідали на це питання по-різному. Так, на думку прихильників трудової теорії вартості, обмінювані товари мають загальну основу у вигляді трудових витрат, які й визначають вартість. На думку прихильників теорії граничної корисності, в основі обміну лежить корисність. Представники витратної концепції зводять вартість до витрат.

Розглянемо більш детально презентовані концепції.

Трудова теорія вартості сформувалася протягом XVIII і XIX ст. Її основи можна віднайти в роботах класиків політекономії, які визначали вартість працею, витраченою на виробництво товару. К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що в основі вартості лежить абстрактна суспільна праця. На думку Маркса, праця товаровиробника є подвійною. З одного боку, вона характеризується вживанням певних знарядь праці, певними професійними навичками працівника й загалом конкретним результатом – певною споживчою вартістю. Тому створююча споживчу вартість праця одержала назву конкретної праці. З іншого боку, праця – це витрати робочої сили взагалі, безвідносно до її конкретної форми, частинка сукупної суспільної праці. Така праця називається абстрактною працею. Саме вона створює вартість, бо є тим спільним у праці різних фахівців, що дозволяє ставити знак рівняння між різними споживчими вартостями одну до одної.

Різними є погляди й на міру вартості. Так, А. Сміт як міру вартості брав робочий час; Д. Рікардо – робочий час на виробництво товару за гірших умов виробництва; К. Маркс визначав вартість через суспільно-необхідний робочий час, який йде на виробництво продукту за суспільно-нормальних, умов виробництва(середнім рівнем вмілості та інтенсивності праці).

Теорія граничної корисності найбільш повно презентована в працях представників австрійської школи: К. Менґера, Є. Бем-Баверка, Л. Вальраса, В. Джевонса та ін. Прихильники цієї концепції визначають вартість, виходячи з суб'єктивних оцінок покупців. А суб'єктивна цінність товару залежить від двох чинників: від наявного запасу певного блага (рідкості) та від ступеня задоволення потреби в ньому. Наприклад, якщо вас мучить спрага, а ви знаходитесь в пустелі, де вода – рідкість, то перша склянка води для вас безцінна. У міру вгамування спраги корисність кожної наступної, додаткової склянки для вас зменшуватиметься. Остання спожита склянка з водою матиме для вас найменшу корисність.

Гранична корисність – це додаткова корисність, яку має споживач з однієї одиниці товару або послуги. Гранична корисність дорівнює зміні загальної кількості корисності, діленій на зміну в спожитій кількості.

Витратну концепцію презентовано в працях Дж. Мілля, Д. Мак-Куллоха та інших, що зводили вартість до витрат виробництва, тобто до витрат засобів виробництва й оплати праці. Спроби об'єднати ці теорії робилися Є. Бем-Баверком, А. Маршаллом, Дж. Кларком, П. Самуельсоном.

Найбільш вдалою щодо вартості товару виявилася концепція А. Маршалла, в якій він відійшов від пошуку єдиного джерела вартості та об'єднав теорію граничної корисності з теорією попиту й пропозиції та з теорією витрат виробництва. В такий спосіб у запропонованому ним методі аналізу було визначено взаємовплив корисності, попиту – пропозиції, витрат і ціни.