Лабораторна робота №2

Тема. Зміст та структура соціальної роботи

Мета: формування розуміння складових соціальної роботи та вміння застосовувати її принципи на практиці.

Хід роботи. Робота проводиться у формі обговорення поставлених завдань у групах по 4-5 чол., з наступним виконанням письмово на великих аркушах паперу (із використанням фломастерів). Завершується робота обговоренням-презентацією у великій групі, формулюванням висновків.

Завдання 1. Які принципи функціонування соціальної роботи на даному етапі у нашій країні Ви можете виділити?

Завдання 2. Якою, на Вашу думку, повинна бути структура соціальної роботи? Чи погоджуєтеся Ви із запропонованою у теоретичній частині структурою?

Завдання 3. Працюючи у малих групах, схематично зобразіть структуру соціальної роботи, яку можете запропонувати Ви.

Індивідуальне домашнє завдання №1. “Моя майбутня професія - “соціальний працівник”. Кожен студент коротко обгрунтовує рішення щодо свого вибору вивчення і майбутньої професійної діяльності у сфері соціальної роботи (детальніше див.8.1).

Література для самостійного опрацювання:

1. МакКензі Б. До питання проведення ефективної практичної соціальної роботи в Україні: існуючі проблеми освіти в галузі соціальної роботи//Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи: Збірник статтей за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції(м.Львів, 5-7 червня 2002), Львів, 2003.-С. 10-20.

2. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під редакцією В.Полтавця. - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2000. - 236 с.

3. Соціальна робота в Україні: Навч.посіб. / І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Харченко та ін.; за заг.ред.: І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.: ДЦССМ, 2004. - 256 с.

4. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикум социального работника. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.- 317 с.

5. Основы социальной работы / Отв.ред. П.Д.Павленок. М.: Инфра-М, 1997.

6. Поліщук В.А. Професійна підготовка фахівців для соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. - Тернопіль. 2002. - 222 с.

Тема 3. Історичні аспекти виникнення та розвитку соціальної роботи в Україні та за кордоном (6 год). Теоретична частина заняття

Соціальна робота в додержавний період існування прадавніх слов’ян. Заснування Київської держави і початки соціальної політики. Вплив хрещення Руси-України на розвиток благодійності. Короткий огляд розвитку соціальної роботи за кордоном.

Соціальна робота в Україні своїм корінням сягає далеких часів давніх слов’ян, для яких вже були притаманні взаємодопомога, підтримка, найпростіші форми благодійності. Так, у VI ст. слов’яни опинилися на території Придніпров’я, де проживали компактно, об’єднані у роди. Усередині роду існували взаємні зобов’язання, зумовлені колективним виробництвом та родинними зв’язками між родичами стосовно матеріальної допомоги, захисту, помсти за образу тощо. Колективна праця спонукала до утвердження певних традицій, як-от, “толока” (складчина, супряга) - форми громадської допомоги у випадках нагальної роботи (збір урожаю, косовиця, будівництво житла ін.). Цей звичай, доповнений з часом певними обрядами, дістав назву “обжинків”.

Із розпадом родових зв’язків давні слов’яни почали гуртуватися в громади, до яких належали люди об’єднані не кровними зв’язками, а спільними територіями проживання. Такі об’єднання допомагали разом вирішувати багато справ, надавали допомогу тим, хто її потребував. Тоді виник обряд “братчини” (мирщини, зсипки) - механізм перерозподілу матеріальних благ. Суть його полягала у тому, що члени однієї або декількох громад виділяли певну частку продуктів на загальні потреби. Для підтримки найменш захищених громадян (людей похилого віку, дітей та жінок) були запроваджені такі форми допомоги як піклування про “вихованців”, “годованців”, удовиць, прийми, почергове утримання, призначення “громадських” родичів, виділення землі.

Значного поширення серед східних слов’ян набув звичай кровної помсти, який передбачав адекватну відповідь роду за збитки, що їх зазнав будь-хто з-поміж представників роду. Цього звичаю ще дотримувалася княгиня Ольга, яка помстила деревлянам за свого чоловіка Ігоря, вбитого останніми у 945 р. Можливість кровної помсти була передбачена і “Руською Правдою” - першим зведенням законів Київської держави; але там же запропоновано певну “альтернативу” – грошову компенсацію за збитки.

Запровадження християнства як державної релігії в Київській Русі сприяло своєрідній інтенсифікації розвитку благодійності, оскільки остання здобула від християнського вчення про любов і милосердя своє теоретичне обгрунтування. Один із перших руських князів Володимир Святославович (Хреститель) відзначився нечуваними раніше людяністю і милосердям, названий народом “Батьком співчуття”. Він наказав годувати усіх бідних, що приходили до княжого двору, розвозити харчі старим і хворим; відмінив смертну кару; запровадив церковну “десятину” (996 р.) на утримання монастирів, церков, богоділень і шпиталів.

Ці традиції продовжив син Володимира - князь Ярослав Мудрий. Йому належить авторство “Руської Правди”, де поряд із статтями кримінального характеру була включена ціла низка законодавчих актів соціального спрямування (про спадкування маєтку, про вдів, про сиріт, про захист прав дітей). Такого ще не було на той час у практиці жодної з європейських держав. У “Руській Правді” також відображено соціальну нерівність тогочасного суспільства. Воно поділялося на чотири “класи”: вільних людей (бояри, купці, духовенство, ремісники); напіввільних людей або “закупів”(громадяни, які потрапили в борги, продавалися в рабство або ішли в найми); невільні люди (холопи, челядь, ряди яких поповнювалися за рахунок “закупів”, полонених, дітей від шлюбів з холопами або рабами); “ізгої” (“вигнанці, яких відцуралися”) – усі, хто не “вписувалися” в рамки своєї соціальної групи (князі, які втратили маєток, збанкрутілі купці, сини священиків, які не хотіли вчитися, викуплені раби).

Онук Ярослава Мудрого – князь Володимир Мономах – відзачався щедрістю, незлобливістю і милостивістю до слабкостей інших, залишив після себе своєрідні моральні настанови, звернення до молодого покоління – “Повчання дітям”. Він слушно уважав, що “...не піст, не усамітнення, не монашество порятує ..., але благодіяння”.

Від кінця Х ст. допомогу знедоленим почали розглядати як обов’язок руських князів, а також духовенства. Монастирі та церкви на той час стали осередками благодійної діяльності, де бідні отримували допомогу (продуктами), неімущі хворі – лікування і догляд, бездомні та відкинуті, які хотіли змінити своє життя – навчалися певного ремесла, а члени громади чи окремі общини – при потребі позики із церковної скарбниці. Засновані на кошти церков і окремих представників духовенства та світських осіб, шпиталі, притулки, богодільні, були першими закладами соціальної допомоги. Важливою формою благодійності залишалася милостиня.

Подальший розвиток соціальної допомоги в Україні відбувався під впливом або пануванням чужоземців (Золотої Орди, Литви, Польщі, Кримського ханства, Росії, Австро-Угорщини), які завойовували і ділили нашу землю на свій розсуд. У зв’язку з цим окремі частини України опинялися під впливом різних культур, там виникали і вкоренилися своєрідні (самобутні) традиції соціальної допомоги. Цікавими є наступні форми самоорганізації та самоврядування населення, які прийшли на зміну сильній централізованій владі: народні віча, міщанські братства, козацька автономія.

На західноукраїнських землях у XVIII-30-их рр. XX ст., що перебували під пануванням Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, соціальну допомогу можна було отримати, звернувшись до: державних структур (міністерство громадського здоров’я і соціального забезпечення, департаменти при намісництві, крайові ради, повітові служби, окружні управління) та органів місцевого самоврядування (крайові сейм та комітет, гмінні рада та комісії), громадських (товариство Народна Лічниця, Українське Лікарське товариство, Міщанське Братство, товариства “Відродження”, “Дністер”, Медична Громада, Український Горожанський комітет у м.Львові ), релігійних об’єднань(церковні громади, товариство імені Христової дитини у Львові, монахині ордену сестер-василіянок), приватних осіб - меценатів (А.Шептицький, Є.Озаркевич, Є.Лукасевич, П.Шепченко, М.Панчишин).

Батьківщиною професійної діяльності соціальної роботи більшість дослідників вважає США. Л.Шульман констатує, що як професія сфери обслуговування вона зародилась у 80-90-их рр. ХІХ ст. Майже у той же час виникла і почала розвиватись практика соціальної роботи в Канаді. Російська науковець А.М.Чочтаєва вважає, що система соціальної роботи Канади зародилася, розвивалася і продовжує залишатися під сильним впливом положень ідеї милосердя, яка поширилася у ХVІ–ХVІІ ст. у Франції і дещо на території Великобританії (“Закон про бідних”). У сучасній практиці соціальної роботи Канади вплив французьких релігійних та соціальних традицій особливо відчувається у Квебеку.