Заклади соціального обслуговування населення в Україні

Територіальні центри і відділення соціальної допомоги вдома

Обслуговують пенсіонерів, інвалідів I і II групи незалежно від віку, одиноких непрацездатних громадян та ін. соціально незахищених громадян (далі - непрацездатні громадяни), які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акту обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа одиноких непрацездатних громадян належать громадяни, у тому числі подружжя, які не мають працездатних родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати. На початку 1998 р.в Україні діяло 890 відділень соціальної допомоги і 530 територіальних центрів.

Не існує єдиного державного стандарту для цих служб. Типовим положенням про Територіальний центр передбачено майже 40 видів різних послуг людям похилого віку. Зокрема:

• придбання продуктів харчування і медикаментів,

• приготування їжі,

• виклик лікаря,

• прання білизни та прибирання житла,

• доставка палива і сплата комунальних платежів,

• допомога в обробітку присадибних ділянок,

• оформлення документів на субсидії,

• влаштування до будинку-інтернату, пансіонату тощо.

Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, у них: Відділення денного перебування Стаціонарні відділення тимчасового перебування Стаціонарні відділення постійного проживання Реабілітаційні та лікувально-оздоровчі комплекси Лікувально-виробничі майстерні Підсобні сільські господарства Спеціальні житлові будинки Спеціальні житлові будинки, що не входять у склад терцентрів Відділення соціальної допомоги вдома, в т. ч. При територіальних центрах При районнних управліннях соціального захисту населення При будинках -інтернатах Самостійні установи при місцевих органах влади Нічліжні будинки Готелі та притулки для осіб без певного місця проживання Будинки-інтернати колективних сільськогосподарських підприємств.

Відділення територіального центру:

• соціальної допомоги вдома;

• соціально-побутової реабілітації;

• медико-соціальної реабілітації;

• стаціонарне відділення для тимчасового і постійного проживання самотніх непрацездатних громадян;

• відділення організації надання грошової і натуральної адресної допомоги (відділення гуманітарної допомоги).

Наявність усіх відділень необов’язкова; Міністерство праці та соціальної політики України дозволило створювати територіальні центри, що мають лише 2 відділення (наприклад, відділення соціальної допомоги вдома та відділення розподілу гуманітарної допомоги). У деяких територіальних центрах почали обслуговувати багатодітні сім’ї та дітей-інвалідів (наприклад, хворих на ДЦП).

Стаціонарні установи соціального обслуговування:

• будинки-інтернати загального типу, в тому числі будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

• пансіонати;

• спеціальні будинки-інтернати;

• психоневрологічні інтернати;

• дитячі будинки-інтернати.

Система соціальних служб для молоді та дітей в Україні покликана створити умови для позитивної соціалізації молоді. Її діяльність забезпечують: Міністерство освіти і науки, Державний комітет у справах сім’ї та молоді, Український науково-дослідний інститут проблем молоді, Соціальні служби для молоді обласного, міського та районного рівнів. Юридичною підставою для функціонування цієї системи є: “Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, Типове положення про Соціальні служби для молоді.

Основні завдання Соціальних служб для молоді (ССМ): а) допомога у реалізації права молоді на повноцінне життя; б) забезпечення соціальної, психологічної, правової, освітньої та ін. видів підтримки молоді; в) прищеплення навичок соціально схвальної поведінки; г) навчання адаптуватися в сучасному світі правовими засобами. До головних напрямів діяльності ССМ належать: соціальна підтримка молодої сім’ї, а також дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, дітей та молоді з особливими потребами; соціальна робота з молодими жінками, із допризовною та призовною молоддю, молодими військовослужбовцями, членами їх сімей, із молоддю, яка звільняється з лав Збройних Сил України; профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі; сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді; служба Телефон довіри.

Соціальна підтримка дітей реалізується в Україні через державну мережу шкіл-інтернатів для дітей сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, дитячих будинків, будинків дитини, а також притулків для неповнолітніх і кімнат тимчасового перебування. Сьогодні вже функціонують притулки, засновані благодійними організаціями.

Система державної служби зайнятості (ДСЗ) в Україні створена у 20-их роках ХХ ст. На сьогоднішній день діє на підставі Закону України “Про зайнятість населення”. Її функції в сучасних умовах: реалізація державної політики зайнятості населення; професійна орієнтація; підготовка, перепідготовка, працевлаштування і соціальна підтримка тимчасово непрацюючих громадян.

До державної служби зайнятості належать: Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України; центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя; місцеві центри зайнятості у районах, містах, районах міст; центри організації професійного навчання незайнятого населення і центри професійної орієнтації; інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, а також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення.