- •Методологія науки та методологія і організація наукових досліджень як самостійні дисципліни.
- •2. Предмет, завдання і структура курсу методології юридичних досліджень.
- •3.4 Місце методології юридичних досліджень серед інших навчальних дисциплін.
- •5. Наукознавство
- •6. Предмет філософії науки
- •7.Поняття науки- основні підходи до розумінння
- •8.Функції науки
- •Історія розвитку науки та основні напрями філософії науки
- •Поняття наукової традиції
- •Предмет та структура юридичної науки
- •Місце юридичної науки в системі наукових знань
- •13. Поняття та види пізнання
- •14. Поняття наукового пізнання
- •15. Структура наукового пізнання.
- •16.Форми наукового пізнання
- •17. Стилі, норми, ідеали наукового пізнання
- •18. Поняття наукової раціональності
- •19. Типологія наукової раціональності. 20. Особливості класичного, некласичного і пост класичного типів наукової раціональності
- •22.Методологія в системі філософського знання
- •23. Онтологічний та гносеологічний аспекти визначення поняття методології
- •24. Поняття наукового методу
- •25. Прийом, спосіб, засіб, інструмент наукового пізнання.
- •26. Методологічний підхід
- •27. Співвідношення теорії та методу.
- •28. Поняття типології та класифікації
- •29. Критерії класифікації наукових методів
- •30. Види класифікації наукових методів
- •31. Класифікація та характеристика наукових методів за сферою дії та ступенем загальності
- •1) Філософські методи та їх роль у науковому пізнанні
- •2) Загальнонаукові методи дослідження
- •3) Часткові методи наук (внутрішньо- та міждисциплінарні)
- •37. Діалектичний підхід в юридичній науці.
- •38. Формально-юридичний підхід в юридичній науці. Позитивізм та правовий позитивізм.
- •39. Історичний підхід в юридичній науці.
- •40. Критичний та аксіологічний підхід в юридичній науці.
- •41. Соціологічний підхід в юридичній науці
- •42. Герменевтичний підхід
- •43. Феноменологічний підхід
- •44. Синергетичний та системний підходи
- •45. Організація наукової діяльності в Україні
- •46. Статус науковця
- •47. Університет як суб’єкт наукової діяльності
- •48. Державна екзаменаційна комісія
- •49. Спеціалізована вчена рада
- •50.Поняття та види наукових студентських робіт
- •51.Структура магістерської роботи
- •52.Правила оформлення магістерської роботи
- •53.Процедура підготовки та захисту магістерської роботи
44. Синергетичний та системний підходи
Синергетичний
Синергетика – це міждисциплінарний напрям, що виник у 70-ті роки ХХ ст. та мав на меті
пізнання загальних законів і принципів, що лежать в основі самоорганізації в природі, різних її складових: у фізиці, хімії, біології, техніці, соціумі.
За допомогою методології синергетичного підходу державно-правові явища досліджуються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких ґрунтується на випадкових процесах, особливо в їх кризових, нестабільних станах. Понятійний апарат цього підходу складають поняття не рівноваги, кризи, еволюції, відхилення, імовірності випадку, самоорганізації, непередбачуваності, чинника порядку.
Системний
Використання цього підходу припускає розгляд державних і правових явищ як цілісних сукупностей різноманітних елементів (складових частин), що взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. До головних положень цього підходу відносяться такі:
Державно-правові явища як проекти зовнішнього світу та предмети пізнання мають цілісний характер, це обумовлює наявність у них таких властивостей, які не зводяться до суми властивостей їх частин.
Елементи будь-якого державного-правового явища, які є системою, взаємопов'язані між собою, так само як і кожне явище з множиною інших систем, причому інтерпретація (визначення) властивостей елементів чи систем залежить від властивостей системного цілого, частиною якого вони є.
Будь-яке державно-правове явище має динамічну природу, тобто йому властиві процеси виникнення, становлення, розвитку, зміни та припинення існування.
Функціонування та розвиток цих явищ здійснюється в результаті взаємодії з зовнішнім середовищем при приматі (домінуванні) внутрішніх закономірностей (його саморозвитку) над зовнішніми чинниками та закономірностями.
При використанні методології системного підходу досліджуються статичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, генетичні та функціональні зв'язки, взаємодії з середовищем за допомогою методів аналізу, синтезу, функціонального, структурного та інших. Головними категоріями, які використовуються в системному дослідженні є: елемент, частина, ціле; внутрішнє - зовнішнє; аналіз - синтез; статика - динаміка; склад - структура; зв'язки - відносини; властивості тощо, а відповідно в поняттях юриспруденції: правова система, система органів держави, система права.
45. Організація наукової діяльності в Україні
Організацією науки в Україні займається Міністерство освіти і науки України, яке визначає разом з науковими установами напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві. Державний комітет подає плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді України на затвердження та забезпечення фінансування із державного бюджету або інших джерел.
Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:
- науково-дослідні та проектні установи й центри Академії наук України (НАН);
- науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;
- науково-дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;
- науково-дослідні установи і кафедри вищих навчальних закладів;
- науково-виробничі, проектні установи і центри при промислових підприємствах, об´єднаннях;
- ієрархічну вершину цієї сукупності установ, центрів, підприємств завершує Державний комітет України з питань науки і технологій, який забезпечує єдину державну політику в галузі науки та її використання в практиці.
Вищим державним науковим центром є Національна академія наук України (НАН). Вона очолює і координує разом з Державним комітетом у справах науки та технологій України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об´єднує всі напрями науки та підтримує міжнародні зв´язки з науковими центрами інших країн. При Національній академії наук України створена міжвідомча рада з координації фундаментальних дослід-Очолює НАН України Президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають трьох віце-президентів, вченого секретаря, Президію і ревізійну комісію. НАН України має в своєму складі відділення з відповідних галузей науки, зокрема, математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії; наук про землю; хімії, загальної біології, економіки, історії, філософії, літератури, мови та мистецтва тощо.
До складу НАН входять наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.
Для підготовки наукових кадрів в Україні діє аспірантура, докторантура, а також самостійна робота спеціалістів по написанню дисертації без відриву від виробництва (здобувачі).
Отже, суб´єктами наукової діяльності є: науковці, вчені та науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.
