18. Поняття наукової раціональності

Раціональність (від лат. Ratio — розум) — термін у найширшому сенсі означає розумність, свідомість, протилежність ірраціональності. У більш вузкому значенні — характеристика знання з точки зору його відповідності деяким принципам мислення. Використання цього терміну часто пов'язане з увагою до відмінностей в таких принципах, тому прийнято говорити про різні типи раціональності. Не існує чітких кордонів визначення поняття наукової раціональності.

Народження феномена раціональності пов'язують із корінним реформуванням європейської філософії в в Новий час, выразившимся у її сциентизации і методологизации. Піонером цієї реформи прийнято вважати Декарта, пробудившего людський розум звільнитися.

Справді раціональний, справді розумний шлях людського розвитку – це глибоко продуманий і розраховано збалансований, а насамперед моральний шлях, у якому борг, альтруїзм, милосердя й інші архаїчні і, суворо кажучи, нераціональні чинники не витісняються, де знання не придушує совісті. Формально істина доступна кожному здоровому, але воістину істині, за словами Сократа, причетний лише те, хто може вжити свій розум для всього людського роду. Будь-яке рафінування олії раціональності (культ «чистої» науки) є, по суті, протиприродне вихолощення духовного світу людини. Не лише антигуманно, а й нерозумно, бо людська розумність полягає, окрім іншого, у цьому, щоб усвідомити, ухвалювати й цінувати, що де лежить її межами І що, зрештою, визначає умови його власного існування й функционирования.

Знання (зокрема і наукові) не складається й не розвивається у рамках вузько витлумачених раціональних критеріїв оминаючи неформалізованих, внерациональных духовних реалій. Сциентистская концепція раціональності при усій своїй принадності та цілей не змогла остаточно позбавити філософське і наукові мислення від цього нераціонального шлейфу, що завжди тягнеться за ними.

19. Типологія наукової раціональності. 20. Особливості класичного, некласичного і пост класичного типів наукової раціональності

Ідеал класичної раціональності випрацьовувався за часів класичної науки і його природньо співставляти з класичним типом наукової раціональності. При цьому в око впадає деяка суперечність, яка є уявною, що буде показано нижче.

Річ у тім, що співвідношення суб”єкту і об”єкту пізнання мисляться в класичному типі раціональності таким чином, що суб”єкт має бути елімінованим, винесеним за дужки, для забезпечення об”єктивності пізнання. Свого часу це класичне розуміння позиції суб”єкту вдало висловив відомий фізик Л.Брілюен: “Від того, що я тільки подивлюсь, нічого не зміниться”. Стійкі макроскопічні тіла, які є предметом класичної фізики, відповідають цій настанові.

Тут в дію вступає некласичний тип раціональності, який передбачає забезпечення об”єктивності пізнання завдяки врахуванню засобів діяльності суб”єкту. Цей принцип є узагальненням принципу відносності механічного руху до систем відліку, який діяв в класичній і релятивістській механіці. Таким чином було усвідомлено, що певне врахування активності суб”єкту мало місце і за часів класичного типу раціональності.

Постнекласичний тип раціональності продовжує обмежувати дію класичного типу раціональності, оскільки визначає, що серед макроскопічних об”єктів, які раніш всі вважались предметом класичної фізики, такими є тільки інтегровні системи. Неінтегровні системи, динаміка яких є нелінійною, в певних областях свого існування (біля особливих точок, точок розгалуження, в найпростішому випадку точок біфуркації) є надзвичайно чутливими до зовнішніх впливів, принципово відкритими. Спостереження таких систем, хоча і немікроскопічних, також впливає на отримувані результати незворотнім чином. Однак для забезпечення об”єктивності пізнання тут не може вистачити лише врахування засобів спостереження.

Загальних настанов дії суб”єкта при вивченні таких систем ще не існує, невідомо навіть, чи можуть вони існувати, оскільки дуже слабкого випадкового впливу достатньо, щоб визначити вибір системою альтернативного способу поведінки, а надалі наслідки цього вибору посилюються нелінійністю. Об”єктивне пізнання цих систем передбачає врахування ціннісних настанов суб”єкту, адже навряд чи можна адекватно ставитись до вивичення біосфери за умови, наприклад, поділу живих істот на корисних і шкідливих.

Що ж до співвідношення класичного ідеалу раціональності з певними типами раціональності, то важливо визначити, перш за все зв”язок класичного ідеалу раціональності саме з класичним типом раціональності. Тоді зрозумілими будуть умови, за яких ідеал раціональності має бути зміненим. Інакше неминучі ситуації, коли невідповідність плідної наукової теорії неадекватному ідеалу раціональності породжує питання про її повноту.

Класичний ідеал раціональності є притаманним класичній науці Нового часу, метафізичні засади якої були створені Декартом. Метафізичною засадою цієї самостійності людини як суб”єкта виступає славнозвісне cogito ergo sum, можливість суб”єкта засвідчувати своє існування внаслідок власної рефлексії.

Ще один важливий аспект класичного розуміння свідомості: " той, хто знає предмет А, знає свій стан розуму стосовно А (тобто свідомість прозора для самої себе)"[11]. Власне, вихід за межі класичного розуміння свідомості в філософії і психології почався з виявлення "непрозорості" для суб'єкта власних станів свідомості. Виявлення Марксом феномену ідеології, виявлення Фрейдом процесів раціоналізації витіснених змістів свідомості - це свідоцтво детермінованості мислячого суб'єкту історією людства за Марксом або персональною історією становлення його сексуальності за Фрейдом.

21.Розвиток юридичних досліджень в контексті типів наукової раціональності

Наукове юридичне дослідження є головною формою одержання знань про державно-правові явища, найбільше формалізованої і конкретизованої, яка за допомогою дослідницьких наукових процедур вивчає конкретні властивості, зв'язки, взаємодії явищ.