2. Функції державного управління економікою

Здійснення державного управління економікою передбачає здійснення цілої низки управлінських функцій. Саме управлінські функції лежать в основі функціонування системи управління, адже відображають взаємодію між суб'єктом і об'єктом управління через прямі і зворотні зв'язки. Сам термін "функція" у перекладі з лат. означає діяльність. У зв'язку з цим, найчастіше в адміністративно-правовій літературі "функції управління" визначаються як види або напрями управлінської діяльності суб'єкта управління по відношенню до об'єкта. Якщо ж спробувати дати більш докладну дефініцію функцій державного управління, то їх можна визначити як відносно самостійні і однорідні, об'єктивно необхідні частини змісту виконавчо-розпорядчої діяльності, що здійснюються державними органами, іншими уповноваженими державою суб'єктами і в межах правових настанов за допомогою спеціальних методів опосередковують владно-організуючий вплив держави на різні сфери суспільних відносин за метою реалізації її завдань.

Необхідно окремо відзначити, що функції (напрями діяльності) держави в економіці, які охоплюються поняттям державна економічна політика, не є тотожними з поняттям функції державного управління. Державна економічна політика характеризує спрямованість діяльності в економічній сфері всієї держави, тобто всього її механізму, а не лише апарату державного управління. Обсяг участі в цій політиці органів державного управління і відповідно обсяг їх функцій обмежений виконавчо-розпорядчими рамками їх діяльності. Зміст і характер цієї специфічної діяльності відображають такі її об'єктивно необхідні, відносно самостійні і однорідні частини, як функції державного управління економікою. Серед них виділяють загальні, спеціальні і допоміжні функції [4, с. 99-100, 102].

До загальних функцій, які здійснюють у всіх галузях і сферах державного управління, в тому числі у всіх складових економіки, належать: інформаційне забезпечення, прогнозування, планування, організація, регулювання, керівництво, координація і контроль.

Інформаційне забезпечення, як вказує В.Ф. Опришко, передбачає збір, обробку, аналіз інформації і передачу її іншим суб'єктам. Без цієї функції неможливо здійснювати управління, адже вона дає можливість скласти уявлення про стан об'єкта управління, своєчасно приймати управлінські рішення [4, с. 102].

На основі управлінської інформації здійснюється прогнозування, яке означає наукове передбачення позитивних і негативних явищ і тенденцій у сфері економічних відносин і базується на знанні об'єктивних законів її розвитку.

Від результатів прогнозування залежить функція планування, яка передбачає визначення в актах державного управління перспективних кількісних і якісних показників розвитку народного господарства, засобів та ресурсів, необхідних для їх досягнення, відповідних напрямів діяльності суб'єктів господарювання та органів державного управління. Одним з важливих результатів планування є прийняття комплексних програм розвитку тих чи інших галузей економіки.

Для формування структури системи управління здійснюється функція організації, що охоплює дії щодо створення, реорганізації, ліквідації, визначення організаційно-функціональної структури, штатів, прав і обов'язків органів державного управління економікою, а також окремих суб'єктів господарської діяльності, налагодження взаємозв'язків і взаємодії між ними.

Державне регулювання у сфері економіки полягає у визначенні загальних рамок і порядку здійснення господарської діяльності, формування відповідних суспільних відносин. Воно здійснюється шляхом встановлення правил, видачі дозволів, непрямого економічного впливу на цю діяльність [3, с. 157]. В умовах розвитку плюралізму форм власності та різноманітності форм організації господарської діяльності саме регулювання господарських відносин стає провідною функцією державного управління економікою.

На відміну від регулювання, керування – це більш сильний вплив на діяльність об'єктів управління, яке передбачає безпосереднє спрямовання їх діяльності шляхом визначення поточних завдань і напрямів у рамках плану [3, с. 160]. Сьогодні, на відміну від радянських часів, застосування цієї функції менш поширене, зважаючи на необхідність забезпечення більшої свободи господарської діяльності та розвиток у цій сфері недержавних форм власності, які виключають пряму організаційну підлеглість суб'єктів господарських відносин органам державного управління.

Суть координації полягає в узгодженні дій. Таке узгодження необхідне як щодо управлінських дій органів державного управління, так і стосовно діяльності суб'єктів господарських відносин при вирішенні спільних завдань. Дана функція важлива з огляду на необхідність усунення протиріч у функціонуванні всієї системи державного управління в сфері економіки.

Контроль дозволяє встановити відповідність функціонування об'єкта управління управлінським рішенням, виявити результати впливу суб'єкта управління на об'єкт та відхилення від цих рішень. Це дозволяє здійснити корегування функціонування об'єкта управління [4, с. 108]. У сфері економіки здійснення контролю дає можливість відповідним органам державного управління виявляти порушення в діяльності суб’єктів господарювання та вживати заходи щодо їх усунення, в тому числі застосовувати господарсько-правові санкції [2, c. 21].

Сфери здійснення державного контролю та нагляду за господарською діяльністю визначені ст. 19 Господарського кодексу України. До них належать:

• збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

• фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

• цін і ціноутворення – з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію та послуги;

• монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

• земельних відносин – за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства – за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

• виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

• споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг;

• зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Стосовно спеціальних функцій державного управління в економікою, слід відзначити, що вони відображають особливості функціонування окремих галузевих та міжгалузевих об'єктів управління, які входять до складу народного господарства. Як наслідок, ці функції знаходять своє юридичне закріплення в компетенції конкретних органів державного управління відповідними об'єктами. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України відповідно до Положення про нього сприяє створенню нових організаційних форм підприємництва та бере участь у розробленні механізмів структурної перебудови у промисловому секторі економіки; сприяє залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у розвиток промисловості та ін..

Допоміжні функції державного управління такі як фінансування, матеріально-технічне постачання, транспортне обслуговування; кадрове забезпечення безпосередньо на економіку не впливають, проте є необхідними для реалізації загальних і спеціальних функцій державного управління цією сферою [1, с. 130-131].