3. Методи державного управління в галузях будівництва та житлово-комунального господарства

Для здійснення владно-організуючого впливу на суб’єктів господарювання в будівельній галузі та галузі житлово-комунального господарства відповідні органи державного управління використовують широкий арсенал методів, основними з яких є наступні:

• встановлення стандартів, нормативів, інших норм і правил;

• ліцензування певних видів господарської діяльності;

• тарифне (цінове) регулювання;

• контроль (нагляд).

З метою впорядкування суспільних відносин в галузях будівництва та житлово-комунального господарства органи державного управління на підзаконному рівні встановлюють різного роду стандарти, нормативи, норми і правила. Особливо широко даний метод державного управління застосовується в будівельній галузі народного господарства. Згідно ст.ст.16-18 Закону України “Про основи містобудування” будівельні норми, державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, яким на сьогодні є Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, а також іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом.

Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища та якнайкращих умов життєдіяльності людини. Під містобудівною документацією в Законі України “Про основи містобудування” розуміються затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Містобудівна документація є основою для:

• вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення;

• підготовки обгрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів;

• підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації;

• вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій;

• вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.

Розробка містобудівної документації здійснюється проектними організаціями, іншими юридичними особами, які мають ліцензії на виконання відповідних робіт, що видаються в порядку, встановленому законодавством. Усі види містобудівної документації (Генеральна схема планування території України, схеми планування територій, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій, проекти забудови територій, містобудівні обґрунтування) незалежно від замовника та джерел фінансування підлягають обов’язковій державній експертизі, яка здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення державної експертизи містобудівної документації” вiд 20.05.2009 р. № 522.

Реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Встановлення стандартів, нормативів, інших норм і правил як метод державного управління використовується і в галузі житлово-комунального господарства. Як випливає з положень ст.8 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” – одного з основних законодавчих актів в галузі житлово-комунального господарства, cтандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово‑комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації, центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством. Так, зокрема Міністерством з питань житлово-комунального господарства України видані накази “Про затвердження Порядку розрахунку нормативних витрат електроенергії підприємствами теплоенергетики при виробництві, транспортуванні та постачанні (розподілі) теплової енергії” вiд 02.02.2009 р. № 12, “Про затвердження Методики розроблення технологічних нормативів використання питної води житлово-експлуатаційними підприємствами й організаціями” вiд 14.05.2008 р. № 126 та ін.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства – Міністерством з питань житлово-комунального господарства України.

Серед стандартів і норм у сфері надання житлово-комунальних послуг необхідно наголосити на важливості встановлення державою мінімальних норм. Згідно ст.15 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” мінімальні норми житлово-комунальних послуг встановлюються з метою забезпечення санітарно-гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування в приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку (споруди), підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик внутрішньобудинкових мереж і систем.

Мінімальні норми житлово-комунальних послуг, які визначають мінімальний перелік, мінімальні вимоги до кількості та якості житлово-комунальних послуг, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Одним із найбільш широко застосовуваних методів державного управління, в тому числі в галузях будівництва та житлово-комунального господарства є ліцензування.

Ліцензування в галузі будівництва здійснюється на підставі ст.2 Закону України “Про основи містобудування”, ст.17 Закону України “Про архітектурну діяльність” здійснюється в порядку визначеному Постановою Кабінету Міністрів України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві” від 05.12.2007 р. №1396.

Ліцензування в галузі житлово-комунального господарства здійснюється на підставі та у порядку, визначених Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р. Як випливає з положень ст.9 цього закону ліцензуванню в галузі житлово-комунального господарства підлягають:

• централізоване водопостачання та водовідведення;

• виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії.

Чільне місце серед методів державного управління в галузі житлово-комунального господарства займає тарифне (цінове) регулювання. Як випливає з положень ст.30 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах:

• доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій;

• нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленному законом порядку;

• відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво;

• відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства;

• відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості;

• відповідальності виконавців/виробників за недотримання вимог стандартів, нормативів, норм, порядків та правил;

• гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

Згідно ст.31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” порядок формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, які регулюються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та органами місцевого самоврядування, визначає Кабінет Міністрів України.

Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленному законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.

Затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді.

Центральні органи виконавчої влади несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін/тарифів, що змінюються ними відповідно до їхніх повноважень. У разі зміни цін/тарифів на послуги/товари центральними органами виконавчої влади, які призвели до непередбачених витрат виконавців/виробників, центральні органи виконавчої влади зобов'язані відшкодувати в повному обсязі збитки, зумовлені такими змінами, протягом поточного фінансового року та до затвердження нового бюджету.