1. Правові засади державної політики та державного управління в галузях транспорту і зв’язку

Транспорт і зв’язок є одними з найважливіших галузей економіки, які покликані забезпечувати взаємодію між суб’єктами господарювання, що належать до різних галузей народного господарства, та громадянами шляхом задоволення їх потреб в транспортних перевезеннях та послугах зв’язку. На вартість послуг цих галузей припадає значна частка валового внутрішнього продукту. Так, станом на кінець 2008 року підприємствами зазначених залузей надано послуг на суму 172314 млн. грн. (з них підприємствами галузі транспорту на суму – 126207,9 млн. грн., а галузі зв’язку – 46106,1 млн. грн.), що становило 7,8 % від вартості валового внутрішнього продукту. Підприємствами всіх видів транспорту за цей рік перевезено 891,8 млн. тон. вантажу та 2825,3 млн. пасажирів, підприємствами зв’язку забезпечено проведення 8536,4 млн. міжміських телефонних переговорів, відправлення 390,8 млн. листів, 3,2 млн. телеграм та 17,8 млн. посилок [1].

В сучасних умовах розвиток транспортних та електронних комунікацій справляє визначальний вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства: економічну, соціально-культурну, адміністративно-політичну та ін. Виступаючи базовими галузями економіки, транспорт і зв’язок не можуть залишатися поза увагою держави, яка формує та реалізовує відповідну політику в цих галузях через механізм державного управління з метою забезпечення їх стабільного розвитку і позитивного впливу на інші галузі та сфери життєдіяльності суспільства.

В основі нормативно-правової бази, що регулює питання державної політики та державного управління в галузях транспорту і зв’язку, лежать відповідні положення Конституції України, якими визначаються загальні організаційні засади побудови системи органів виконавчої влади (державного управління) та їх повноваження, а також порядок формування та реалізації державної політики, що стосується, зокрема, галузей транспорту і зв’язку.

Поряд із Конституцією України важливе місце в системі нормативно-правових актів, що стосуються державного управління в галузях транспорту і зв’язку, займають Закони України “Про транспорт” вiд 10.11.1994 р., “Про трубопровідний транспорт” вiд 15.05.1996 р., “Про залізничний транспорт” від 04.07.1996 р., “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період” вiд 20.10.1998 р., “Про автомобільний транспорт” вiд 05.04.2001 р., “Про Державну спеціальну службу транспорту” вiд 05.02.2004 р., “Про міський електричний транспорт” вiд 29.06.2004 р., “Про транспортно-експедиторську діяльність” вiд 01.07.2004 р., “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” вiд 01.07.2004 р., Закон України “Про Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002 - 2010 роках” від 07.02.2002 р., “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” від 18.09.1991 р., “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” від 14.12.1999 р., “Про телекомунікації” вiд 18.11.2003 р., “Про поштовий зв’язок” вiд 04.10.2001 р., “Про радіочастотний ресурс України” вiд 01.06.2000 р. та ін.

На міжнародному рівні правове регулювання відносин в зазначених галузях забезпечуються за допомогою таких міжнародних договорів як Угода про міжнародний повітряний транспорт (ІКАО) вiд 07.12.1944 р., Угода про проведення узгодженої політики у визначенні транспортних тарифів (СНД) вiд 17.01.1997 р., Угода про взаємодію держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав щодо зближення механізму оподаткування на залізничному транспорті вiд 10.03.2000 р., Угода про введення міжнародного сертифіката зважування вантажних транспортних засобів на територіях держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав від 16.04.2004 р., Угода про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів (ООН) вiд 13.11.1997 р., Міжнародна конвенція електрозв'язку вiд 06.11.1982 р., Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку вiд 22.12.1992 р. та ін.

Завдання державного управління в галузі транспорту визначені ст.3 Закону України “Про транспорт”. Як випливає з положень цієї статті, державне управління в галузі транспорту має забезпечувати:

• своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

• захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

• безпечне функціонування транспорту;

• додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

• захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

• створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

• обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

• координацію роботи різних видів транспорту;

• ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

• охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Зазначені загальні засади державної політики в транспортній галузі конкретизовані в інших законах про окремі підгалузі транспорту. Так, наприклад, відповідно до ст.6 Закону України “Про трубопровідний транспорт” основними принципами державної політики у сфері трубопровідного транспорту, враховуючи його пріоритетність в економіці України, є:

• забезпечення надійного та безпечного функціонування трубопровідного транспорту;

• забезпечення виконання першочергових завдань, спрямованих на підтримку обороноздатності держави;

• координація науково-дослідних, пошукових, проектно-конструкторських, експертних та інших інженерних робіт і послуг у цій галузі;

• сприяння реконструкції і модернізації діючих об'єктів, оснащення їх сучасним ефективним обладнанням, автоматизованими системами обліку і контролю тощо;

• зменшення енергетичної залежності України від держав - експортерів традиційних енергоносіїв (нафти, газу та продуктів їх переробки);

• додержання екологічної безпеки трубопровідного транспорту;

• захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій трубопровідного транспорту;

• забезпечення якісних та безпечних послуг при транспортуванні енергоносіїв та хімічних продуктів через територію України;

• сприяння раціональному транспортуванню вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин;

• сприяння міжнародному співробітництву у сфері трубопровідного транспорту.

Законом України “Про міський електричний транспорт” визначені основні принципи та шляхи реалізації державної політики щодо зазначеного виду транспорту. Так, відповідно до ст.7 цього закону державна політика у сфері міського електричного транспорту проводиться на засадах:

• доступності транспортних послуг для усіх верств населення;

• пріоритетності розвитку міського електричного транспорту у містах з підвищеним рівнем забруднення довкілля та курортних регіонах;

• створення сприятливих умов для виробництва вітчизняного рухомого складу та його удосконалення;

• беззбиткової роботи перевізників.

Реалізація державної політики у сфері міського електричного транспорту здійснюється шляхом:

• формування нормативно-правової бази його функціонування;

• здійснення державного контролю за його технічним станом та забезпеченням безпеки руху;

• сприяння реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у цій сфері; підтримки вітчизняних виробників рухомого складу та обладнання;

• забезпечення захисту прав споживачів транспортних послуг.

Основи державної політики в галузі електрозв’язку визначені Законом України “Про телекомунікації”. З аналізу ст.6 цього закону можна зробити висновок, що політика держави та зусилля її управлінського апарату спрямовані на:

• доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;

• взаємодія та взаємозв'язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв'язку між споживачами всіх мереж;

• забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;

• державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій;

• заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;

• збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;

• впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних і фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду;

• сприяння розширенню міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій та розвитку глобальної телекомунікаційної мережі;

• забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;

• ефективність, прозорість регулювання у сфері телекомунікацій;

• створення сприятливих умов діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.

Як виливає з аналізу положень ст.3 Закону України “Про поштовий зв’язок”, основними засадами державної політики в галузі поштового зв’язку є:

• захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв'язку;

• забезпечення надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості;

• доступність до ринку послуг поштового зв'язку;

• законодавче регулювання відносин у сфері надання послуг поштового зв'язку;

• забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку;

• забезпечення прав операторів поштового зв'язку;

• єдність правил, стандартів і норм у сфері надання послуг поштового зв'язку.

Значна частина правових норм, що стосуються державної політики та державного управління в галузях транспорту і зв’язку, закріплена на підзаконному рівні в Постановах Кабінету Міністрів України. Так, зокрема програмно-цільове значення мають Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Програми розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2006-2010 роки” від 12.04.2006 р. № 496, “Про затвердження Державної програми розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007 - 2011 роки” від 03.08.2005 р. № 710, „Про затвердження програми будівництва та розвитку мережі метрополітенів на 2006-2010 роки” від 07.03.2006 р. № 257 та ін.

Зважаючи на проблему незадовільного стану дорожньої інфраструктури, важливе значення має Державна програма розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007 – 2011 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2005 р. № 710. Відповідно до цієї програми розв'язання зазначеної проблеми планується здійснити за такими напрямами:

• підвищення рівня безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки автомобільних доріг;

• розвиток автомобільних доріг, що суміщаються з міжнародними транспортними коридорами;

• розвиток мережі сільських автомобільних доріг;

• поліпшення транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг;

• підвищення якості автомобільних доріг шляхом впровадження прогресивних проектних рішень і сучасних технологій;

• розвиток дорожньої інфраструктури та поліпшення інформаційного забезпечення учасників дорожнього руху;

• удосконалення системи управління автомобільними дорогами.

Підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються реалізації державної політики в галузях транспорту і зв’язку, приймаються також відповідними профільними центральними органами виконавчої влади. Це, зокрема, накази Міністерства транспорту та зв’язку України “Про затвердження Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту” вiд 17.11.2009 р.  № 1175, “Про затвердження Тарифів на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою” вiд 10.06.2009 р. № 665, “Про затвердження Плану переходу на перспективну систему нумерації телефонної мережі загального користування України” вiд 29.09.2008 р.  № 1200 та ін.