5. Правові основи стандартизації та метрологічної діяльності в галузі промисловості

Сучасне промислове виробництво базується на використанні значної кількості різноманітних технічних засобів і технологій. Функціонування техніко-технологічної бази промисловості, виготовлення якісної конкурентноздатної продукції неможливі без чіткого додержання відповідних стандартів та забезпечення єдності вимірювань.

Забезпечити відповідність промислового устаткування, технологій і продукції вимогам стандартів покликана стандартизація. Відповідно до ст.1 Закону України “Про стандартизацію” від 17.05.2001р. під стандартизацією розуміють діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Згідно ст.4 зазначеного закону об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.

Розрізняють міжнародний, регіональний і національний рівні стандартизації. Міжнародна стандартизація – стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн. Регіональна стандартизація проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору. Національна стандартизація – це стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Відповідно до вказаних рівнів стандарти також поділяють на міжнародні, регіональні та національні. Міжнародний та регіональний стандарти приймаються відповідно міжнародними та регіональними органами стандартизації. Національні стандарти – це державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та доступні для широкого кола користувачів.

Стандарт – це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.

Поряд із стандартами нормативними документами із стандартизації також вважаються кодекси усталеної практики та технічні умови.

Кодекс усталеної практики (звід правил) – це документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Технічні умови – це документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Кодекс усталеної практики та технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Як випливає із ст.11 Закону України “Про стандартизацію” залежно від рівня органу, який приймає чи схвалює нормативні документи із стандартизації, вони поділяються на:

• національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

• стандарти, технічні умови та правила усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги.

Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 01.12.2005 р. технічний регламент – це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. технічний регламент може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Метою розроблення і застосування технічних регламентів є захист життя та здоров'я людини, тварин, рослин, національної безпеки, охорони довкілля та природних ресурсів, запобігання недобросовісній практиці. Вимоги, встановлені технічними регламентами, повинні відображати ризики стосовно споживачів, довкілля та природних ресурсів, які створюватиме невідповідність продукції, процесів і послуг. Для оцінювання ризиків повинна розглядатися, зокрема, наявна науково-технічна інформація, пов'язана з переробними технологіями або кінцевим використанням продукції, процесів або послуг.

Відповідність введених в обіг в Україні продукції, процесів та послуг технічним регламентам є обов'язковою.

З метою інформування споживачів про відповідність продукції вимогам технічних регламентів, стандартів та інших нормативних документів у сфері стандартизації законодавством України, зокрема Законом України “Про підтвердження відповідності” від 17.05.2001 р. та Законом України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 01.12.2005 р. передбачено ряд процедур з підтвердження відповідності.

Підтвердження відповідності – видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог. Як випливає з аналізу положень Закону України “Про підтвердження відповідності”, підтвердження відповідності може здійснюватися шляхом декларування відповідності та шляхом сертифікації.

Декларування відповідності – процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу встановленим законодавством вимогам.

З аналізу положень розділів ІІ, ІІІ, передусім ст.9 Закону України “Про підтвердження відповідності” випливає, що законодавцем розмежовується правові режими підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері та підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфері. При цьому критерієм такого розмежування виступає наявність чи відсутність технічних регламентів, якими в законодавчо регульованій сфері запроваджуються процедури підтвердження відповідності для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля.

Стаття 32 Закону України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” вимагає від виробника продукції обов’язкового складення декларації про відповідність щодо всіх уведених в обіг товарів, які є об'єктами технічних регламентів, якщо інше не передбачено технічним регламентом. Оформлена відповідно до вимог, установлених технічним регламентом, декларація про відповідність підлягає реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання у строк, який не повинен перевищувати три дні. Для реєстрації декларації про відповідність заявник подає до центрального органу виконавчої влади у сфері технічного регулювання оформлену відповідно до вимог, установлених технічним регламентом, декларацію про відповідність.

Як випливає з ст.16 Закону України “Про підтвердження відповідності”, в законодавчо нерегульованій сфері, тобто в разі відсутності відповідних технічних регламентів, виробник може складати декларацію про відповідність за власною ініціативою або на підставі договору із споживачем, при цьому він несе відповідальність за включення недостовірних відомостей у декларацію згідно із законами України.

Виробник зобов'язаний отримати в органі з оцінки відповідності сертифікат відповідності згідно з вимогами закону, якщо така процедура передбачена технічним регламентом. Згідно ст.17 Закону України “Про підтвердження відповідності” сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері провадиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При цьому підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу будь-яким заявленим вимогам.

Орган із сертифікації встановлює правила проведення сертифікації, визначає учасників робіт із сертифікації. Сертифікація на добровільних засадах може провадитися також органами із сертифікації, уповноваженими на провадження робіт у законодавчо регульованій сфері.

Законом України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” з метою позначення товарів, що відповідають вимогам технічних регламентів передбачено застосування Національного знака відповідності. Національний знак відповідності, визначений у технічному регламенті, застосовується до всієї продукції, яка є об'єктом та відповідає вимогам цього технічного регламенту. Національний знак відповідності наноситься на упаковку або етикетку продукції та на рекламні матеріали для процесів або послуг, що відповідають вимогам технічних регламентів.

На продукцію, процеси і послуги, які не відповідають технічним регламентам, на продукцію, процеси і послуги, які не придатні для застосування Національного знака відповідності або знаків відповідності стандартам, пакувальні або рекламні матеріали не наносяться знаки або інші позначення, подібні до визначеного Національного знака відповідності.

Забороняється застосування Національного знака відповідності до продукції, процесів або послуг, що є об'єктами технічного регулювання, якщо це не визначено в технічних регламентах.

Важливим засобом досягнення стабільної і справної роботи виробничого обладнання промислових підприємств, випуску ними високоякісної продукції є забезпечення єдності вимірювань в процесі промислового виробництва. З цією метою відповідно до Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” від 11.02.1998 р. в Україні функціонує державна метрологічна система, діяльність якої спрямована на:

• реалізацію єдиної технічної політики у сфері метрології;

• захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань;

• підвищення рівня фундаментальних досліджень і наукових розробок;

• економію всіх видів матеріальних ресурсів;

• забезпечення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

• створення нормативно-правових, нормативних, науково-технічних та організаційних основ забезпечення єдності вимірювань у державі.

Відповідно до ст.9 Закону України Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” основою технічної бази державної метрологічної системи є державні еталони. Статус державних еталонів надається первинним еталонам, створення і вдосконалення яких здійснюється відповідно до державних науково-технічних програм, які розробляються центральним органом виконавчої влади в галузі метрології (далі – ЦОВМ), з метою забезпечення потреб життєдіяльності людини, економіки і оборони України та інших сфер. Згідно ст.1 зазначеного закону еталон – це засіб вимірювальної техніки, що забезпечує відтворення та/або зберігання одиниці вимірювання одного чи декількох значень, а також передачу розміру цієї одиниці іншим засобам вимірювальної техніки. В державній метрологічній системі застосовують первинні, вторинні, вихідні і робочі еталони:

• первинний еталон – еталон, який забезпечує відтворення одиниці вимірювання з найвищою у державі (порівняно з іншими еталонами тієї ж одиниці) точністю;

• вторинний еталон – еталон, який отримує розмір одиниці вимірювання безпосередньо від первинного еталона даної одиниці або, у разі його відсутності, - відповідного еталона іншої держави;

• вихідний еталон – еталон, який має найвищі метрологічні властивості серед еталонів даної одиниці, що є у державі, на підприємстві, в установі чи організації;

• робочий еталон – еталон, призначений для повірки чи калібрування засобів вимірювальної техніки.

Законом України “Про метрологію та метрологічну діяльність” визначені організаційно-правові засади функціонування державної метрологічної служби України, яка організовує, провадить та координує діяльність, спрямовану на забезпечення єдності вимірювань у державі, а також здійснює державний метрологічний контроль і нагляд за додержанням вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів і нормативних документів з метрології. Відповідно до ст.12 зазначеного закону метрологічна служба України складається з Державної метрологічної служби і метрологічних служб центральних органів виконавчої влади, підприємств і організацій.

Крім цього, Законом України “Про метрологію та метрологічну діяльність” врегульовані питання застосування одиниць вимірювання, вимоги до засобів вимірювальної техніки, державного метрологічного контролю і нагляду, визнання результатів метрологічних робіт, проведених в іноземних державах, фінансування метрологічної діяльності тощо.