7. Радянсько-польська війна Причини війни:

— прагнення польського уряду розширити кордони Польщі за рахунок українських земель, а також підтримка УНР, незалежної від Росії;

— бажання колишніх діячів Директорії повернутися до влади в Україні, навіть на невигідних для себе умовах. З цією метою у 1920 р. відбулося підписання Варшавської угоди між польським урядом та С. Петлюрою. Згідно з угодою, до Польщі мали відійти Східна Галичина, частина Волині та Полісся. Польща визнала незалежність УНР та Директорію на чолі з С. Петлюрою.

У квітні — травні 1920 р. польська армія захопила Правобережну Україну. 6 травня 1920 р. поляки захопили Київ. У відповідь Радянський уряд провів додаткову мобілізацію до лав Червоної армії, що збільшило її на 500 тис. бійців.

На Західний фронт були перекинуті Перша Кінна армія, що дало змогу розпочати контрнаступ проти польської армії. Внаслідок київської операції Південно-Західного фронту у червні 1920 р. були визволені Київ, Вінниця, Житомир, Проскурів (нині Хмельницький). Війська Західного фронту на чолі з Тухачевським наблизилися до Варшави. Внаслідок швидкого просування радянських військ вглиб Польщі військове співвідношення змінилося на користь Радянської Росії. У відповідь поляки розгортають національно—визвольну боротьбу проти окупантів. Вона посилилася після того, як на захоплених польських землях росіяни починають створювати державні господарства і силою заганяли до них селянство. Англія і Франція надають Польщі велику допомогу озброєнням, продовольством, фінансами.

Польський уряд провів додаткову мобілізацію, і його армія перейшла у наступ. Радянські війська були виснажені, прорив на польську територію не був достатньо підготовлений, та не забезпечений тилами. Також на початку червня 1920 р. розпочався наступ армії генерала Врангеля від Перекопа і Чонгара.

Ведення війни на два фронти проти поляків і білогвардійців було не під силу Радянській армії. 18 березня 1921 р. у Ризі був підписаний мирний договір, за яким до Польщі відійшли західноукраїнські та західнобілоруські землі. Польський уряд визнав незалежність Радянської України та Білорусії. Припинено існування суверенної УНР, територія України була фактично поділена між Польщею, Радянською Росією, Чехословаччиною.

8.Західноукраїнські землі у 1918 – 1928 рр.

У жовтні 1918 р. після завершення першої світової війни стався розпад Австро-Угорщини. На її руїнах виникли незалежні держави — Австрія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія. У Галичині, на Буковині, Волині та в Закарпатті посилюється національно-визвольний рух під гаслом об’єднання всіх українських земель у межах єдиної держави.

18 жовтня 1918 р. у Львові відкрилися загальні збори українських політичних діячів Галичини та Буковини. На зборах була сформована Українська національна рада, до якої увійшли депутати австрійського парламенту від Галичини та Буковини. Українська національна рада проголосила про намір об’єднати західноукраїнські землі в єдину державу.

18 листопада 1918 р. Національна рада проголосила про створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом республіки став Є. Петрушевич, головою уряду — К. Левицький.

У січні 1919 р. керівні органи ЗУНР переїхали зі Львова до Станіслава (сучасний Івано-Франківськ), тому що Східна Галичина і Західна Волинь були захоплені Польщею. Лідери ЗУНР не мали власної моделі розбудови держави, тому орієнтувалися на австрійський зразок виконавчої влади. Лідери ЗУНР не мали широких зв’язків із впливовими колами Європи, слабкою була підтримка народу – з боку селян і робітників.