3. Зборівський договір 1649 р.

Підписання Зборівського мирного договору, який стає важливим кроком на шляху формування української державності. Згідно з умовами Зборівського миру козацький реєстр мав складати 40 тис. осіб, гетьмансько-старшинська адміністрація одержувала владу у Брацлавському, Київському та Чернігівському воєводствах. На цій території без дозволу гетьмана не могли знаходитись польські війська, єзуїти, євреї (крім власників шинків та тих, що вихрестилися). Київському митрополиту обіцяли місце в сенаті, а питання про долю уніатської церкви передавалося на розсуд сейму. Селяни й міщани, що не ввійшли до реєстру, повинні були повернутися до своїх домівок. Зборівський мир виявився надто несталим. Більшість польських аристократів і шляхти вважали його умови невигідними для Речі Посполитої, а повстанці – несправедливим. Виграла від нього тільки частина козацтва – переважно старшина.

За Зборівським мирним договором (1649 р.) головою виконавчої влади та головнокомандуючим козацьким військом в Україні стає гетьман. Під його владу переходять три колишніх польських воєводства: Київське, Чернігівське, Брацлавське. Столицею держави стає м. Чигирин. Державні пости в Україні посідають тільки православні. Кількість реєстрового козацтва збільшується до 40 тис. чоловік. Київський митрополит отримує місце у польському сенаті. Всім учасникам війни гарантується амністія.

Після підписання цієї угоди в Україні починаються політико-економічні та адміністративні перетворення. Вся територія України поділяється на 16 військово-адміністративних округів (полків), до яких, у свою чергу, входять 272 сотні (повіти).

На чолі держави стояв гетьман з титулом “Ясновельможний”. У його руках зосереджується вся політична, воєнна, судова, адміністративна влада. Радним органом при гетьмані була Генеральна старшина, до якої входили: генеральний обозний (очолював козацьку армію, здійснював оборону держави), осавул (військові справи в Україні), писар (начальник канцелярії), підскарбій (“міністр фінансів”), двоє суддів (виконували обов’язки по черзі), хорунжий (виносив хоругви під час урочистих подій). Генеральна старшина допомагала гетьману в управлінні державою, була своєрідним прообразом уряду. Всі органи влади були виборними: гетьман не одержував платні (кормився зі своїх маєтків); судді, які обиралися до Генеральної старшини, також повинні були мати свої маєтки, тобто, бути заможними людьми. Внутрішня політика гетьманського уряду була спрямована на задоволення потреб і прагнень козацької старшини.

При необхідності гетьман збирав козацьку раду для обговорення найважливіших питань життя війська і держави. Так, 7 червня 1651 р., після поразки Б. Хмельницького під Берестечком, у Білій Церкві зібралася козацька рада для зміни стратегії подальшої боротьби проти польських військ; 8 січня 1654 р. у Переяславі козацька рада затвердила військово-політичний союз України з Росією.

Гетьманський уряд проводив активну зовнішню політику: встановлення дипломатичних зв’язків з Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримом, Росією, Молдовою.

Політико-адміністративний устрій української держави у XVII ст. нагадував запорозький лад, але його організаційні форми не відповідали потребам цілої країни. З часом у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки - в монархію. Це стосувалося, насамперед, органу народоправства та самоврядування. Функції Козацької Генеральної ради поступово перейшли до Генеральної старшини, яка прагнула усунути рядове козацтво від впливу на політику та управління державою.