Діяльність гетьмана к. Розумовського

К. Розумовському судилося бути останнім українським гетьманом. К. Розумовський домігся схвалення рішення про заборону арештів жителів Гетьманщини без дозволу гетьмана (крім осіб, звинувачених у карних злочинах). У 1763 р. проведення судової реформи: Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен із власними суддями, які розглядали карні, цивільні та земельні справи. Судді обиралися з місцевої знаті.

У 1762 р. до влади в Росії приходить Катерина II. Наприкінці 1763 р. Катерина ІІ викликала К. Розумовського до Санкт-Петербургу, примусивши відмовитися від булави, а 10 листопада 1764 р. вийшов указ про скасування гетьманства. Вся влада на Лівобережжі була передана Другій Малоросійській колегії (1764 —1786 рр.) на чолі з генерал-губернатором П.Румянцевим. У 1765 р. було ліквідовано козацьке самоврядування на Слобожанщині і утворена Слобідсько-Українська губернія.

У 1775 р. була ліквідована Запорозька Січ, а її територія приєднувалася до Новоросійської губернії. У 1781 р. скасовано полковий адміністративний устрій України. Замість нього засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. У 1783 р. селян позбавили права залишати своїх панів, що робило лівобережне селянство юридично закріпаченим. У 1785 р. “Жалуваною грамотою дворянству” Катерина II зрівняла у правах українську знать з російським дворянством. З цієї причини верхівка колишньої Гетьманщини погодилася з ліквідацією автономії.

Таким чином, у 70-80-ті роки XVIII ст., внаслідок централізаторської політики Росії в Україні було ліквідовано гетьманство (1764 р.), Запорозька Січ (1775 р.), полковий військовий і адміністративний устрій (початок 80-х рр. XVIII ст.).

3. Розвиток сільського господарства.

Основною формою життєдіяльності населення України було сільське господарство. У середині XVIII ст. понад 80% земель Гетьманщини перебувало у приватній власності козацької старшини - зростання великого феодального землеволодіння за рахунок земель козацтва та селянства.

Розвиток сільського господарства проходив нерівномірно. Найбільш успішно воно розвивалося на півдні — збільшуються посівні площі, відбувається освоєння Слобідської Україниі. У XVIII ст. продовжувалася культивація традиційних для України рослинних культур — жита, пшениці, ячменя, просу, гречки, гороху. З кінця XVIII ст. впроваджуються нові культури — кукурудза, картопля. З розвитком товарно-грошових відносин почалось вирощування тютюну, льону, коноплі, цукрового буряка, соняшників. У 1782 р. на Лівобережжі налічувалося 3300 водяних млинів й близько 12000 вітряків. Широкого розвитку набуває скотарство. Розводять волів, овець, племінних коней. Розвитку набувають промисли, пов’язані з торгівлею — чумацтво, рибальство та ін.

4. Внутрішня і зовнішня торгівля.

Наприкінці XVII ст. на Лівобережжі діяло 390 ярмарок, на Слобожанщині — 271. Ярмарки влаштовувалися кілька разів на рік у дні релігійних свят. Найбільшими та найбагатшими за асортиментом були ярмарки у Києві, Ромнах, Ніжині, Кролевці, Харкові, Сумах, Львові. Дрібна торгівля постійно велась на 7000 місцевих базарах.

Поширюється система оптової торгівлі — торгів з продажу певного товару (Глухів — хліба, Ромни — тютюну, Львів — худоби).

Зовнішня торгівля велася з Туреччиною, Сілезією, Прусією, Італією, Молдовою і сприяла розвитку товарного виробництва. З-за кордону до України ввозили тканини, коштовності, ювелірні прикраси, а вивозили товари сільськогосподарського виробництва.

Царський уряд проводив невигідну для України митну політику: у ввозі продуктів на продаж до Лівобережжя російські купці користувалися пільгами, тоді як українці за товари, які везли до Росії, сплачували мито від 10 до 40% від ціни товару.