Лекція № 1 Загальні положення про інтелектуальну власність.
План
1. Поняття права інтелектуальної власності.
2. Джерела права інтелектуальної власності.
3. Система права інтелектуальної власності.
4. Зміст права інтелектуальної власності.
5. Здійснення права інтелектуальної власності
6. Захист права інтелектуальної власності
1. Поняття права інтелектуальної власності
Поняття власності — це економічна категорія, з допомогою якої характеризуються відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ, тобто власність — це суспільне відношення. Однак центральним моментом цього поняття є те, що відносини між окремими індивідами та їх групами складаються з приводу привласнення матеріальних благ. Саме привласнення матеріальних благ або визнання їх "своїми" (на відміну від "чужих") є матеріальною стороною відносин власності. Разом з тим, як і будь-яке інше суспільне відношення, власність має і соціальну сторону — вона визначає характер взаємодій між людьми у процесі привласнення засобів та продуктів виробництва.
Якщо окремий індивід (чи цілий колектив) привласнює конкретну річ, він усуває від неї усіх інших осіб. Цим і визначається характер взаємодії людей у процесі привласнення. Отже, економічне відношення власності — це суспільне відношення щодо привласнення матеріальних благ шляхом усунення від них усіх оточуючих осіб (крім власника — індивіда чи колективу). Власність — це конкретні, історично зумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.
Зміст економічних відносин власності складають володіння, користування і розпорядження матеріальними благами. Володіння — закріплення матеріальних благ за конкретними власниками — Індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користування — вилучення з речей їхніх корисних властивостей) які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу. Розпорядження — визначення власником юридичної або фактичної долі речі.
Інтелектуальна власність - це закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній областях. Найбільш повно поняття прав інтелектуальної власності розкривається в ст. 2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, від 14 липня 1967 р.
У цій Конвенції зазначено, що інтелектуальна власність включає права, які відносяться до:
літературних, художніх і наукових творів;
виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо - і телевізійних передач;
винаходів у всіх сферах людської діяльності;
наукових відкриттів;
промислових зразків;
знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань і комерційних позначень;
захисту від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.
Індивід або колектив здійснює володіння, користування і розпорядження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом незалежно від волі й бажання інших осіб. Економічні відносини власності у будь-якому суспільстві закріплюються з допомогою норм права і набувають характеру правовідносин. В юридичній науці термін "право власності" вживається в об'єктивному і суб'єктивному значеннях. Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі.
Об'єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норм, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб. Отже, право власності в об'єктивному розумінні є одним з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за конкретними суб'єктами, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності, здійснення володіння, користування й розпорядження майном, а також захист законних прав власника.
Природа цього інституту має комплексний характер, оскільки поряд з нормами цивільного права, які займають центральне місце і за змістом, і за обсягом, до його складу входять норми інших галузей права: державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо. Право власності у суб'єктивному розумінні — це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах) передбачених законом.
Отже, право власності у суб'єктивному розумінні — це суб'єктивне цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб'єктам — окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому.
Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб'єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов'язаних суб'єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб'єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи — невласники — мають урядуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право за своїм розсудом і у своєму інтересі.
Право інтелектуальної власності – це сукупність правових норм, що регулюють на основі рівності сторін суспільні відносини, що виникають у зв’язку із створенням об’єктів інтелектуальної власності, набуттям прав на них, їх використанням та захистом прав на ці об’єкти.
Слід зазначити, що у статті 418 Цивільного кодексу України поняття права інтелектуальної власності визначене як право особи на результаті інтелектуальної, творчої діяльності або на інші об’єкти права інтелектуальної власності.
Його зміст складають особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності проголошується непорушним: ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Це право має дуалістичну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об’єкта власності і творець матеріального об’єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особами, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об’єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.
Слід зазначити, що право інтелектуальної власності та право власності на річ, в якій втілено відповідний об’єкт, не залежать одне від одного. Тому перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ і навпаки.
Об'єкти права інтелектуальної власності
До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
літературні та художні твори;
комп'ютерні програми;
компіляції даних (бази даних);
виконання;
фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
наукові відкриття;
винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
раціоналізаторські пропозиції;
сорти рослин, породи тварин;
комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
комерційні таємниці.
Основні принципи права інтелектуальної власності:
принцип охороноздатності (об’єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним).
принцип визнання за правовласником виключного права на об’єкт права інтелектуальної власності;
принцип додержання прав не тільки правовласників, але й дійсних розробників (авторів, винахідників);
принцип додержання балансу інтересів право власника з одного боку і суспільства – з іншого шляхом обмеження монополії на об’єкт права, наприклад, встановленням розумного строку дії охоронного документа.
Поняття права інтелектуальної власності є узагальнюючим по відношенню до таких понять, що використовуються в законодавстві та в юридичній літературі, як права на твори науки, літератури і мистецтва (авторські права), права на виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення (суміжні права) та права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо (права промислової власності). Однак ці три складові не вичерпують всього змісту поняття «права інтелектуальної власності». Існує чимало результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, але поза рамками авторських і суміжних прав та прав промислової власності. До них, зокрема, відносяться топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця, сорти рослин і деякі інші об’єкти прав інтелектуальної власності. Тому поняття “права інтелектуальної власності” ширше за обсягом, ніж поняття авторських і суміжних прав та прав промислової власності разом узяті.
Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності
1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.
- Обґрунтованість терміна „інтелектуальна власність”. Пропрієтарна концепція (від лат. рroprietas – власність).
- Спільні ознаки:
права інтелектуальної власності як і право власності є абсолютними (Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом – ч.3 ст. 418 ЦК);
суб’єкт права інтелектуальної власності, як і суб’єкт права власності, має право вчиняти щодо належних йому результатів інтелектуальної, творчої діяльності будь-які дії, не заборонені законом; в той же час він може заборонити усім іншим особам вчиняти ці дії без його дозволу.
- Відмінності між правом інтелектуальної власності та правом власності:
1) зміст права інтелектуальної власності складають майнові та особисті немайнові права, зміст права власності полягає лише в майнових правомочностях;
2) неможливість застосування правомочності володіння до об’єктів права інтелектуальної власності;
гт3) можливість перебування об’єктів права інтелектуальної власності в користуванні одразу великої або невизначеної кількості осіб;
4) збереження змісту права інтелектуальної власності (можливість використання) після відчуження цих прав.