Розрахунок надлишкового тиску вибуху для горючих газів, парів, легкозаймистих і горючих рідин:

5. Надлишковий тиск вибуху для індивідуальних горючих речовин, до складу яких входять атоми С, Н, О, N. СЬ, Вг, І, К, визначають за формулою

де Р — максимальний тиск вибуху стехіометричної газо- та пароповітряної суміші в замкнутому об’ємі, який визначають експериментально або за довідковими даними; якщо таких даних немає, можна приймати Р_тах за 900 кПа; Р₀ — початковий тиск, кПа (можна приймати за 101 кПа); т — маса горючого газу (ГГ) або парів легкозаймистих (ЛЗР) і горючих рідин (ГР; кг), що надійшли внаслідок розрахункової аварії у приміщення. Її обчислюють для ГГ за формулою (13), а для парів ЛЗР і ГР — за формулою (18); С, — коефіцієнт участі пального у вибуху, який може бути розрахований за характером розподілення газів і парів в об’ємі приміщення (у табл. 27 наведено допустимі значення цього коефіцієнта); У_в — вільний об’єм приміщення, м³; р_гп — густина пари чи газу, кг/м³; К_н — коефіцієнт, який враховує негерметичність приміщення і неадібатичність процесу горіння (допустиме значення коефіцієнта — 3); С_ст — стехіометрична концентрація ГГ або парів ЛЗР і ГР (об. %), яку розраховують за формулою

новками автоматичного пожежогасіння, будівлю можна не відно­сити до категорії В.

Будівля належить до категорії Г за одночасного виконання двох умов:

а) будівля не належить до категорії А, Б або В;

б) загальна площа приміщень категорій А, Б, В і Г перевищує 5 % загальної площі усіх приміщень.

Якщо загальна площа приміщень категорій А, Б, В і Г у будівлі не перевищує 25 % загальної площі всіх розташованих у ній приміщень (але не більше 5 000 м²) і приміщення категорій А, ВІВ обладнані установками автоматичного пожежогасіння, бу­дівлі можна не відносити до категорії Г.

Будівля належиь до категорії Д, якщо її не відносять до кате­горії А, Б, В або Г.

Визначення категорій будівель виконують загалом після вста­новлення категорій приміщень. Залежно від визначеної категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою передбачають про­ведення певних робіт.

Класифікація пожежо- та вибухонебезпечних зон

Класифікацію пожежо- та вибухонебезпечних зон здійснюють відповідно до ДНАОП 0.00-1.32-01 “Правила обладнання електро­установок. Електрообладнання спеціальних установок” (ПБЕ).

Пожежонебезпечною зоною називають простір усередині та навколо приміщення, в межах якого постійно або періодично від­бувається обіг горючих речовин. У такому приміщенні вони мо­жуть перебувати як під час нормального перебігу технологічного процесу, так і в разі його порушення. Пожежонебезпечні зони поділяють на чотири класи: П-І, П-ІІ, ІІ-ІІа, П-ІІІ.

Вибухонебезпечною зоною називають приміщення або обмеже­ний простір у приміщенні, в якому є чи

можуть утворюватися вибухонебезпечні суміші. Такі зони поділяють на шість класів: 0, 1, 2, 20, 21, 22 (табл. 29).

Залежно від класу зони місце встановлення електроустановок вибирають таким чином, щоб під час їх нормальної експлуатації виключити ризик виникнення пожежі від теплового прояву елек­тричного струму.

Усі електродвигуни, світильники, електроустаткування, що їх встановлено в пожежо- та вибухонебезпечних ділянках, мають бути обладнані спеціальніми позначками, що вказують на ступінь їх захисту згідно з ГОСТ 14254 і ІІБЕ (табл. 29, ЗО). Якщо марку­вання немає або воно нечітке, експлуатацію електрообладнання заборонено.