2. Охарактеризуйте правові засади функціонування системи освіти України.

У своїй діяльності соціальний педагог зобов’язаний керува-тись Положенням про психологічну службу в системі освіти України (1999 р.) та міжнародними і державними нормативними документами.

Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвен-ція про права дитини, прийнята ООН у 1989 р. Україна ратифікувала даний документ у 1991 році.

Рівність у правах дітей, незалежно від походження, статі, на-ціональності, а також від того, народилися вони в шлюбі чи ні, від ста-ну здоров’я, інших обставин, гарантує Конституція України. Згідно Конституції будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація пере-слідуються законом. Утримання та виховання дітей, позбавлених бать-ківського піклування, покладаються на державу (ст. 52).

На основі Конституції прийнято низку законів та підзаконних актів, які можна поділити на кілька груп:

Група І. Закони та підзаконні акти, спрямовані на охорону ос-новних прав дитини.

До них можна віднести закони України “Про охорону дитинст-ва” (2001)., “Про освіту” (1991), “Про загальну середню освіту” (1999), “Про дошкільну освіту” (2001) “Про позашкільну освіту” (2000), “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (2003), “Про охорону здоров’я” (1992) “Про соціальну роботу з дітьми і молоддю” (2001), “Про громадянство України” (2001) “Про об’єд-нання громадян” (1992), “Про молодіжні та дитячі громадські організа-ції” (1999), Указ Президента України “Про національну доктрину роз-витку освіти” (2002) тощо.

Група ІІ. Нормативно-правові акти у сфері сімейних відносин стосовно охорони прав дітей.

Це насамперед “Цивільний кодекс України” (2003), “Житло-вий кодекс” (1983), “Сімейний кодекс” (2003); закони України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (1992) “Про державну соціальну допомогу інвалідам дитинства та дітям-інвалідам” (2000), “Про попере-дження насильства в сім’ї” (2001); постанови КМУ “Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу” та “Про затверджен-ня положення про прийомну сім’ю” (2002) і т. ін.

Група ІІІ. Нормативно-правові акти щодо захисту трудових прав дітей. До цієї низки законів в першу чергу відноситься ЗУ “Про охорону праці” (1992), насамперед ст. 11 “Охорона праці неповнолітніх”, ст. 12 “Охорона праці інвалідів”; гл. ХІІІ “Праця молоді”, Кодексу За-конів про працю України тощо.

Група ІV. Нормативно-правові акти щодо запобігання право-порушенням та злочинності серед неповнолітніх. ЗУ “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” (1995); постанови КМУ “Про організацію діяльності загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабі-літації” (1993), “Про притулок для неповнолітніх” (1997) і т. ін.

Конвенція ООН про права дитини – міжнародний документ високого соціально-морального, правового, педагогічного значення, який проголошує нову етику, засновану на визнанні дитини частиною суспільства та пріоритету її інтересів над інтересами суспільства. Да-ний документ в своєму роді єдиний, який охоплює широке коло пи-тань щодо законних прав та умов існування дітей. Головна мета Кон-венції – максимальний захист прав та інтересів дитини. Об’єктом особ-ливої уваги та турботи суспільства цей документ називає проблеми дітей-інвалідів, дітей-сиріт, дітей-біженців, неповнолітніх правопору-шників та інших депривілейованих груп дітей. Конвенція зобов’язує кожну державу, яка її ратифікує, узгодити національну законодавчу базу з даним міжнародним актом; закликає створити умови, при яких діти зможуть приймати активну та творчу участь в соціально-полі-тичному житті країни; визначає правові норми відповідальності дер-жави за її здійснення; вводить міжнародний механізм контролю [21].

ЗУ “Про охорону дитинства” визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і покликаний забезпечити реалізацію прав дитини на життя, охорону здоров’я, осві-ту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановивши основні засади державної політики в цій сфері. Уперше в історії національного законодавства в цьому законі введено положення, яке забороняє тілес-ні покарання дітей у родині [10].

ЗУ “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про загальну серед-ню освіту”, “Про позашкільну освіту” визначають правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на по-єднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуван-ню цінностей демократичного правового суспільства в Україні [1, 7].

Указ Президента України “Про національну доктрину розвит-ку освіти” визначає стратегії та основні напрямки дальшого розвитку освіти в Україні. Зокрема акцентується увага на тому, що освіта – ос-нова розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України; визначальний чинник політичної, соціально-еко-номічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Кон-кретно вказуються пріоритетні напрямки розвитку освіти (особистісна орієнтація освіти, формування загальнолюдських та національних цін-ностей, створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти тощо); більш детально роз’яснюються питання щодо національного характеру освіти і національного виховання, мовної освіти, освіти і фізичного виховання, безперервної освіти, інформаційних технологій в освіті і т. ін. [11].