Розділ 5. Кам’яні і армокам’яні конструкції

33. Кам’яні конструкції

33.1. Загальні відомості

У сучасному будівництві на кам’яній кладці виконують фундаменти, зовнішні і внутрішні стіни, несучі стовпці будівель, а також споруд.

За певної якості каменю стіни є не тільки несучими, але і огороджувальними конструкціями, тобто властивості кам’яних матеріалів використовуються найповніше. За наявності покладів доброї якості природного каменю або сировини для виготовлення штучних каменів будівництво цивільних і промислових будівель до п’яти поверхів з кам’яними стінами виявилось технічно і економічної доцільним.

Прогресивні конструкції – панельні і каркасно – панельні будівлі – вимагають потужної виробничої бази і значних затрат цементу і сталі, їх доцільно використовувати для багатоповерхових будівель.

З метою підвищення індустріалізації будівництва для кладки стін і фундаментів використовують різного роду блоки із важкого, полегшеного і легкого бетонів. Використання армокам’яних конструкцій, тобто кам’яних конструкцій, армованих cталевою арматурою, дає змогу істотно зменшити розміри елементів конструкцій.

33.2. Матеріали для кам’яних конструкцій

У будівництві використовують як природні, так і штучні кам’яні матеріали.

Маркою каменю називають межу міцності у разі стиску зразка, встановленого державними стандартами форми і розмірів. За міцністю кам’яні матеріали поділяють на такі групи і марки:

Високої міцності	1000	800	600	500	400	300
Середньої міцності	250	200	150	100	75	50	35
Низької міцності	25	15	10	7	4

До марок високої міцності належать природні камені важких порід середньої міцності – переважно штучні камені і легкі (пористі) природні низької міцності – маломіцні вапняки, грунтоблоки тощо. Для забезпечення довговічності кладки камінь повинен мати необхідну морозостійкість:

МрЗ

300

200

150

100

50

35

25

15

10

Марки за морозостійкістю призначають під час проектування залежно від ступеня довговічності конструкції і умов її експлуатації. Для стінових кам’яних матеріалів істотним є їхня об’ємна маса, яка визначає коефіцієнт теплопровідності, а як наслідок, і термічний опір стін.

Розчини, які використовують для кам’яної кладки, залежно від виду в’яжучих поділяються на цементні вапняні змішані (цементно-вапняні і цементно-глиняні ) і суто глиняні. За об’ємною масою (у сухому стані) розчини для кладок діляться на важкі ( кг/м³ ) і легкі ( кг/м³).

Міцність розчинів характеризується такими марками:

200

150

100

75

50

25

10

4

Маркою розчину називається межа міцності у разі стиску кубика із розчину з стороною 70.7 мм, виготовленого і витриманого протягом 28 діб і випробуваного за чинним стандартом. Цементні розчини володіють високою міцністю і стійкістю до атмосферних і інших впливів, але вони є „жорсткі”. Для збільшення пластичності таких розчинів у них добавляють пластифікатори (вапно або глину) у кількості 10-20 % від об’єму цементу. Достатньою міцністю, доброю пластичністю і стійкістю за атмосферних впливів володіють змішані розчини. Вапняні і глиняні розчини низько міцні, повільно твернуть і швидко руйнуються у разі підвищеної вологості, тому вапняні розчини необхідно використовувати для кладки пічок і труб.

Для армування кам’яних конструкцій використовують: стержневу арматуру гладку класу А-I; періодичного профілю класу А-II; дріт звичайний холоднотягнутий гладкий класу В-I.