9

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – єдиний податок

1. Історія становлення та загальна характеристика спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

2. Ставки єдиного податку та строки його сплати. Особливості визначення податкового періоду і порядку декларування податку.

3. Порядок обрання спрощеної системи оподаткування або відмови від її застосування.

1. Історія становлення та загальна характеристика спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності

Одним з основних чинників розвитку національної економіки в цілому та підприємницької діяльності зокрема є сприятливий режим оподаткування. З набуттям Україною незалежності, її орієнтацією на формування ефективної ринкової економіки, однією з складових якої є мале підприємництво, виникла необхідність у послабленні на нього податкового тиску. Це було реалізовано шляхом запровадження наприкінці 90-х років ХХ ст. альтернативних систем оподаткування, а саме:

1. Фіксованого сільськогосподарського податку – для стимулювання суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, що є виробниками сільськогосподарської продукції.

2. Спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва зі сплатою єдиного податку – як для юридичних, так і фізичних осіб.

3. Фіксованого податку, платниками якого були виключно фізичні особи-підприємці.

З прийняттям Податкового кодексу України (далі – ПКУ) у грудні 2010 р. діючий порядок було змінено, а Розділ ХІV «Спеціальні податкові режими» ПКУ представлено такими главами:

1. Спрощена системи оподаткування, обліку та звітності;

2. Фіксований сільськогосподарський податок;

3. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

4. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний аз для споживачів усіх форм власності.

Більш детально зупинимось на аналізі спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку (далі – єдиний податок), яка виконує значну роль у спрощенні оподаткування доходів платників податків, мінімізації їх витрат на облік і звітність, зменшенні кількості спорів платників з контролюючими органами, підвищенні рівня зайнятості населення, зменшенні витрат на адміністрування податків тощо.

Основними характерними рисами оновленої спрощеної системи оподаткування стали:

• більша диференціація платників єдиного податку;

• зменшення податкового навантаження на платників за рахунок застосування знижених ставок єдиного податку;

• перехід від оподаткування виручки до оподаткування доходу;

• уніфікація порядку та строків подання податкової звітності та сплати єдиного податку;

• врегулювання порядку оподаткування платників у випадку порушення ними законодавчо встановлених обмежень щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Для вибору спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єкти господарювання повинні відповідати певним вимогам.

При цьому платники єдиного податку розподіляються на шість груп, чотири з яких передбачені для фізичних осіб – підприємців, а дві – для юридичних осіб.

Нагадаємо, що відповідно до Господарського кодексу України суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Так, відповідно до ст. 55 ГКУ суб’єктами мікропідприємництва є:

• фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

• юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

• фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн. євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

• юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн. євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 млн. євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Виходячи з даних критеріїв, спрощена система оподаткування, обліку та звітності призначена для використання суб’єктами мікро- та малого підприємництва.

Одночасно відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПКУ право на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для будь-якого платника виникає за наявності двох умов:

- відповідність всім вимогам, що встановлені для платників єдиного податку;

- реєстрація особи платником єдиного податку в установленому порядку.

В загальному такими вимогами є:

• гранично допустимий обсяг річного доходу;

• максимально допустима кількість найманих працівників;

• обмеження за видами діяльності;

• специфічні правила обліку доходів, витрат та подання звітності ті інші.

Так, законодавець передбачив для суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, чотири групи з урахуванням таких критеріїв, як чисельність найманих працівників, масштаб діяльності за показником обсягу річного доходу та здійснювані види підприємницької діяльності (табл. 1).

Класифікація платників єдиного податку

Критерії	Фізичні особи - підприємці				Юридичні особи
	І група	ІІ група	ІІІ група	V група	ІV група	VІ група
Граничний обсяг доходу протягом календарного року	150 тис. грн.	1 млн. грн.	3 млн. грн.	20 млн. грн.	5 млн. грн.	20 млн. грн.
Максимальна кількість найманих працівників	Не мають права	10 одночасно	20 одночасно		50 (середньооблікова чисельність)
Види господарської діяльності	Роздрібний продаж товарів з торгівельних місць або на ринках та / або надання побутових послуг населенню	виробництво або продаж товарів; надання послуг (у т.ч. побутових) платникам єдиного податку та/або населенню; 3) діяльність у сфері ресторанного господарства	Будь-які види діяльності, крім заборонених

Для суб’єкта підприємництва, який застосовує єдиний податок, скорочується загальна кількість обов’язкових платежів, встановлених чинним законодавством України, зменшуються обсяги та види звітності, спрощується порядок ведення обліку доходів та витрат.

Так, платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання звітності з таких податків та зборів:

• податку на прибуток підприємств (крім авансового внеску при виплаті дивідендів);

• податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані відповідно до Глави 1 Розділу ХІV ПКУ. Це пов’язане з тим, що платник єдиного податку виконує передбачені ПКУ функції податкового агента у разі нарахування (виплати, надання) оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб доходів на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах;

• податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами груп 3 та 4, які обрали ставку єдиного податку у розмірі 3%;

• земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

• збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

• збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Інші податки та збори (наприклад, екологічний податок, збір за першу реєстрацію транспортного засобу тощо) нараховуються та сплачуються з поданням обов’язкової звітності на загальних підставах.

Однак певні види діяльності є забороненими, а отже виключають право платника використовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (див. табл. 2)

У разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків та зборів з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Таблиця .2