Закон зростання продуктивності праці.

Сутність закону зростання продуктивності праці:

Підвищення продуктивності праці полягає у тому, що частка живої праці зменшується, а минулої збільшується, але збільшується так, що загальна сума затрат праці зменшується.

Висновок з закону:

Кількість живої праці зменшується в більшій мірі, ніж збільшуються затрати минулої праці.

Значення закону:

1). Зростання продуктивності праці пов’язане з розвитком продуктивних сил суспільства, що призводять до підвищення рівня національного доходу та рівня життя людей.

2). Зростання продуктивності праці – головний чинник зростання обсягів виробництва в усіх галузях суспільного виробництва.

3). Зростання продуктивності праці – це значна економія суспільної праці.

Чинники та резерви зростання продуктивності праці.

Чинники зростання продуктивності праці – це сукупність об’єктивних та суб’єктивних причин, під впливом яких змінюється рівень продуктивності праці. Вони можуть бути об’єднані у такі групи:

1) матеріально-технічні – удосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини, матеріалів;

2) організаційні – поглиблення спеціалізації, удосконалення системи управління;

3) економічні – удосконалення системи планування, систем оплати праці, участь працівників у прибутках;

4) соціальні – морально-психологічний клімат, удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів;

5) природні умови та географічне розміщення підприємства – аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей.

Кількісний вплив окремих чинників на продуктивність праці може бути обчислений за формулами:

а) приріст продуктивності праці за рахунок економії чисельності робітників:

ΔПП_ч = Е_чис.×100/(Ч_сер.сп. – Е_чис.)

При цьому економія чисельності внаслідок зниження затрат праці розраховується за формулою:

Е_чис. = ТМ_зн./(Ф_еф×К_в.н.), де

ТМ_зн. – зниження трудомісткості виробничої програми, н-год.;

Ф_еф – ефективний фонд часу одного середньоспискового робітника, год/чол.

К_в.н. – коефіцієнт виконання норм.

б) приріст продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості виробничої програми:

ΔПП_ч = ΔТМ×100/(100 – ΔТМ), де

ΔТМ – зниження трудомісткості у %.

Під резервами зростання продуктивності праці розуміють реальні невикористані можливості економії праці. Усі резерви можуть бути поділені на дві групи:

1) інтенсивні – залежать від впровадження нової техніки, удосконалення технології та організації виробництва, освоєння прогресивних норм праці;

2) екстенсивні – залежать від збільшення частки корисного робочого часу, скорочення його втрат та непродуктивних витрат, раціонального підбору кадрів.

Планування чисельності персоналу.

Визначення оптимальної чисельності персоналу є найважливішим елементом управління трудовими ресурсами в енергетиці. Кількість працюючих та їх якісний склад впливають на результати усіх видів діяльності енергетичного підприємства та визначають продуктивність праці.

Визначення планової чисельності персоналу залежить від специфіки енергетичного підприємства (обсягів виробництва, типу, форм власності тощо), а також від зовнішніх чинників (ринкової кон’юнктури, регіональних особливостей, рівня економічного розвитку країни).

Для визначення чисельності складається розрахунок ефективного фонду часу 1-го робітника.

Баланс робочого часу.

№ п/п	Показники	Кількісне значення
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.	Календарний фонд часу (днів) Число вихідних та святкових Номінальний фонд часу (днів) Число невиходів на роботу з поважних причин: у тому числі: - відпустки - хвороби - інші невиходи Ефективний фонд часу (днів) Середня тривалість робочого дня (год.)* Ефективний фонд часу (год.)	365 112 253 35 28 5 2 218 7,976 1739

^* - середня тривалість робочого дня визначається з урахуванням кількості годин скорочення робочих змін у передсвяткові дні:

Т _сер. =( 8 × Д _{робочі повні} + 7 × Д _{робочі передсвяткові}) / Д _робочі = (8 × 247 + 7 × 6) / 253 = 7,976 (год.)

1). Якщо відома повна трудомісткість робіт, то планова чисельність працюючих визначається за формулою:

ТМ_повна

Ч_пл = –––––––––

Ф_еф × К_в.н.

де ТМ_повна - повна трудомісткість річної виробничої програми;

Ф_еф – ефективний фонд часу одного робітника (год.);

К_в.н. – коефіцієнт виконання норм.

2). За умов існування на енергетичному підприємстві системи нормування виробітку (наприклад, при виконанні ремонтних робіт), чисельність працюючих може бути визначена за формулою:

∑ Т_і × Q_і

Ч_пл = ——————

Ф_еф. × К_в.н.

де Т_і – планова трудомісткість одиниці і-го виду продукції у нормо-годинах;

Q_і – кількість виробів і-го виду (шт).

3). Для визначення чисельності працівників, зайнятих обслуговуванням виробництва, розрахунок здійснюється на основі норм обслуговування робочих місць:

Ч_пл = К_об. × n_зм. × К_СС / N_обсл.

де К_об – кількість об’єктів (робочих місць), що обслуговуються;

n_зм. – кількість робочих змін на добу;

К_СС – коефіцієнт переведення явочної чисельності у спискову;

N_обсл. – норма обслуговування (нормативна кількість об’єктів, що обслуговуються одним працівником).

При цьому К_СС = Ф_{ном .}/ Ф_еф. (для дискретного виробництва);

К_СС = Ф_{кал .}/ Ф_еф. (для безперервного виробництва).

4). Розрахунок чисельності допоміжного персоналу здійснюється за формулою:

Ч_пл = К_Р.М. × n_зм. × К_СС

де К_Р.М. – це кількість робочих місць у певному структурному підрозділі.

Розрахунок чисельності працюючих необхідний не лише для планування роботи та фонду заробітної плати, але й для зіставлення з існуючими трудовими ресурсами та визначення необхідності у кадрах.