Кругообіг оборотного капіталу

У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії: постачання, виробництво і збут.

Перша стадія кругообігу коштів є підготовчою. Вона здійснюється у сфері обігу. Тут здійснюється перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Друга стадія пов'язана безпосередньо з процесом виробництва. На цій стадії далі авансується вартість продукції, що виготовляється. Зокрема, до вартості використаних виробничих запасів додаються витрати на заробітну плату та відповідні нарахування, а також перенесена вартість виробничих основних фондів. Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.

На третій стадії кругообігу відбувається реалізація (продаж) готової продукції. Лише після того як товарна форма вартості виробленої продукції перетвориться в грошову, авансовані кошти повертаються на підприємство за рахунок частини виручки від реалізації продукції. Інша її сума йде на формування грошового накопичення - прибутку. Частина прибутку, призначена для розширення обігових коштів, приєднується до них і здійснює разом із ними подальші цикли обороту.

Грошова форма, яку отримують обігові кошти на третій стадії їх кругообігу, одночасно є і початковою стадією нового обороту коштів. Кругообіг обігових коштів, таким чином, відбувається за схемою:

Г – ВЗ … В … ГП – Г'

де Г - грошові кошти, які авансуються суб'єктом господарювання; ВЗ - товар (засоби виробництва); ГП - готова продукція, здатна перетворитися в товар; Г' - грошові кошти, отримані від продажу продукції, що містять прибуток від реалізації. Точки (...) означають закінчення чергової стадії.

Для того щоб процес виробництва і реалізації продукції йшов безупинно, необхідно, щоб обігові кошти перебували на підприємстві одночасно на всіх стадіях і у всіх формах.

Нормування оборотних коштів.

Завданням планування обігових коштів є встановлення науково обґрунтованих нормативів, що забезпечують безперебійність виробничо-господарської діяльності підприємств за допомогою мінімальної кількості обігових коштів. Нормативи обігових коштів за окремими елементами та загальною сумою підприємства розробляють самостійно.

Ритмічність, злагодженість і висока результативність виробничої діяльності багато в чому залежать від оптимальних обсягів обігових коштів на підприємстві. Тому важливого значення набуває процес нормування обігових коштів, що належить до поточного фінансового планування.

Фактичні запаси сировини, коштів тощо можуть бути вищими або нижчими від нормативу чи відповідати йому. Це один із найбільш мінливих показників поточної фінансової діяльності.

Під нормативом (або лімітом) обігових коштів розуміється затверджена на підприємстві мінімальна, однак достатня для безперервної роботи підприємства сума обігових коштів.

У межах цього нормативу енергетичне підприємство здійснює прямий підрахунок необхідних обігових коштів за кожним елементом з урахуванням конкретних умов роботи:

• типу виробництва і профілю підприємства;

• умов постачання і збуту;

• періодичності витрати матеріальних ресурсів;

• тривалості виробничого циклу.

До нормованих обігових коштів в енергетиці належать паливо, допоміжні матеріали, абонентська заборгованість, запчастини для ремонту. До складу ненормованих обігових коштів належать грошові кошти й основна частина малоцінних оборотних фондів.

Окремі нормативи розраховуються для таких елементів:

• запасів основних і допоміжних матеріалів;

• палива і пальних матеріалів;

• запасних частин;

• витрат майбутніх періодів.

Окремі нормативи елементів матеріальних цінностей можуть поєднуватися в збільшені нормативи (наприклад, виробничі запаси в цілому). Сума цих збільшених нормативів складає загальний (сукупний) норматив обігових коштів підприємства.

Нормування власних обігових коштів передбачає такі етапи розроблення нормативу:

1) визначення норм запасу за групами товарно-матеріальних цінностей у відносних величинах, як правило, у днях забезпечення роботи;

2. визначення величини одноденного витрачання даного виду матеріальних цінностей (одноденним за окремими елементами виробничих запасів є сума витрат згідно з відповідною статтею кошторису виробництва за квартал, поділена на 90);

3. визначення окремого нормативу власних обігових коштів у грошовій формі шляхом множення одноденних витрат на норму запасу в днях.

Норма запасу в днях для купованих виробничих матеріалів (паливо та ін.) визначає кількість днів роботи підприємства, упродовж якої потрібно створити запас цих матеріалів, щоб забезпечити безперервність виробничого процесу.

Норма запасу в днях складається з таких елементів:

• часу перебування матеріалу у вигляді складського запасу (норма поточного запасу);

• часу перебування матеріалів у формі норм гарантійного, чи страхового, запасу;

• часу перебування матеріалів упродовж перевезення після їх оплати (норма транспортного запасу);

• часу, необхідного для підготовки матеріалів до використання у виробництві (норма технологічного запасу).

Норми запасів обігових коштів використовуються для розрахунків річних нормативів протягом кількох років. Вони уточнюються за окремими видами матеріальних цінностей при складанні річних фінансових планів у випадку істотної зміни умов виробництва, постачання і збуту. Норми запасів обігових коштів залежать від таких характеристик:

• умов роботи підприємства;

• тривалості виробничого циклу;

• періодичності запуску матеріалів у виробництво;

• віддаленості постачальників;

• частоти, рівномірності і комплектності постачань;

• розмірів партій, що постачаються, та ін.

Нормування виробничих запасів на підприємствах здійснюється виходячи з готового обсягу виробництва, норм витрати матеріалів на одиницю готової продукції та існуючих умов постачання і збуту. Виробничі запаси нормуються в натуральному і грошовому вираженні. Залежно від призначення і сфери обслуговування виробництва в енергетиці вони поділяються на поточні і страхові.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є змінною величиною: буває максимальним у момент надходження партії матеріалів, і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.

Максимальний поточний запас може бути визначений за формулою:

М_{З. ПТ. MAX.}= М_Д * t_н ,

де М_Д – середньодобові витрати матеріалу у натуральних вимірниках;

t_н – інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Підготовчий запас створюється у тих випадках, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушка, розкрій). Його розмір може бути визначений за формулою:

М_{З. ПД.} = М_Д * t_п ,

де t_п – інтервал часу на підготовку матеріалів у днях.

Страховий запас створюється на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів:

М_{З. СТР.} = М_Д * t_т ,

де t_т – час термінового поповнення запасу у днях (при стандартних інтервалах постачання – середнє відхилення від нього).

Загальний запас матеріалів:

А) максимальний: М_{З. MAX.} = М_Д * (t_н + t_п + t_т)

Б) мінімальний: М_{З. MIN.} = М_Д * ( t_п + t_т)

В) середній: М_{З. СЕРЕД.} = М_Д * ( t_н / 2 + t_п + t_т)

Величина запасів матеріалів суттєво впливає на ефективність роботи підприємства. З одного боку, збільшення запасів у випадку постачання великими партіями потребує більшої суми оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок та транспортно – заготівельні витрати, тому що останні зазвичай залежать не від величини поставки, а від їх кількості (витрати на оформлення, пересилання документів, транспортування тощо).

Зменшення величини партії поставок викликає зворотний ефект: витрати і втрати, пов’язані з зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно–заготівельні витрати зростають.

Оптимальною є така партія поставки, яка забезпечує мінімальні сумарні витрати на придбання та зберігання матеріалів. Вона може бути обчислена за формулою:

ОРЗ = √ 2 * М_Р * С_П / Ц_М * Р_Н

де М_Р – річна потреба у матеріалах;

С_П – транспортно–заготівельні витрати(ТЗР) на одну партію поставки;

Ц_М – ціна одиниці матеріалу без врахування ТЗР;

Р_Н – коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси і витрати на зберігання матеріалів.

Приклад 1

Планова витрата палива протягом кварталу становила за видом палива A q_A = 10 тис. грн, за видом палива Б q_Б = 2 тис. гри і за видом палива В q_Е = 6 тис. грн. Розрахувати норматив оборотних коштів, якщо дані щодо норм оборотних коштів у днях для окремих видів матеріалів подані в табл. 1

Найменування матеріалу	Норма поточного запасу	Норма гарантійного запасу (50% поточного запасу)	Усього норма оборотних коштів Тн
А	20	10	30
Б	7	-	7
В	30	15	45

Середньозважена норма оборотних коштів у цілому за всіма матеріалами становить

(10×30 + 2×7 + 6×45)/(10+2+6) = 32,4 днів.

Одноденною витратою для окремих елементів виробничих запасів є сума витрат за відповідною статтею виробництва за квартал, поділена на 90 : (10 + 2 + 6)/90 = 200 грн.

Норматив власних обігових коштів визначається : 200 • 32,4 = 6480 грн.

Приклад 2

Визначити норматив (потребу) оборотних коштів за виробничими запасами, якщо відомі такі дані:

• витрата палива за квартал, тис. грн - 22 500;

• кількість днів у кварталі - 90;

• одноденна витрата палива, тис. грн. - 22 500/90 = 250;

• норма запасу, днів - 32.

Потреба в оборотних коштах для палива визначається шляхом множення його одноденної витрати на норму в днях. Вона, як і всі інші норми, визначається суб'єктом господарювання самостійно. Потреба (норматив) в обігових коштах для палива (виробничих запасів): 250 × 32 = 8000 тис. грн.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва підприємство повинно постійно мати засоби не лише у сфері виробництва, але й у сфері обігу. Тому крім оборотних фондів, що функціонують у процесі виробництва, підприємства мають засоби у сфері обігу, що називають фондами обігу. У енергетиці до фондів обігу відносять:

а) енергію відпущену, але ще не оплачену;

б) грошові кошти;

в) кошти в незавершених розрахунках (дебіторська заборгованість).

Оборотні фонди та фонди обігу разом складають оборотні кошти підприємства. Структура оборотних коштів характеризується високою часткою, порівняно з промисловістю, грошових коштів, необхідних для створення виробничих запасів палива, та високою дебіторською заборгованістю.

У енергетиці управління оборотними коштами полягає у нормуванні виробничих запасів. Оборотний запас натурального палива на електростанції може бути визначений за формулою:

7000

Н = ( Е_С b_e + Q_С b_q) П_н ───── 10 ^{– 3} , де

Q^P_н

Е_С – середньодобовий виробіток електроенергії, кВт∙год;

Q_С – середньодобовий відпуск тепла споживачам, ГКал;

b_e та b_q – питомі витрати умовного палива на 1 кВт∙год виробленої електроенергії та 1 ГКал тепла, відпущеного споживачам, кг;

П_н – норма запасу палива на добу;

Q^P_н – нижча теплота згоряння палива, кКал/кг.