1. Визначення поняття «Фізичне здоров’я». Компоненти фізичного здоров’я.

Загалом, здоров’я - це:

• інтегральна взаємодія трьох статусів: фізичного, психічного та соціального;

• нормальне внутрішньосистемне функціонування статусів (фізичного, психічного, соціального) як потенційного базису індивіда й адекватний системно-середовищний їх прояв у соціальній поведінці особистості;

• стан, який забезпечує статико-динамічний речовинно-енергетичний гомеостаз організму (фізичне здоров’я), внутрішньосистемний і системно-середовищний гомеостаз мозку (психічне здоров’я) та інформаційний і системно-середовищний гомеостаз поведінки (соціальне здоров’я).

Інформаційна структура здоров’я являє собою ієрархічно організовану систему, яка має відповідні рівні

• перший рівень — індивідуальне інтегральне здоров’я;

• другий рівень — статуси здоров’я (фізичний, психічний, соціальний);

• третій рівень утворюють компоненти статусів здоров’я, кожна із яких має власну структуру і функцію.

Фізичне здоров'я – це природний стан організму, обумовлений нормальним функціонуванням усіх його органів і систем.

Якщо добре працюють всі органи і системи, то і весь організм людини (система саморегулююча) правильно функціонує і розвивається.

Фізичне здоров’я — один з важливих компонентів у структурі здоров’я людини. Він обумовлений властивостями організму як біологічної системи. Організм складається з окремих елементів, без взаємозв’язку вони не можуть існувати, хоча мають свої властивості, але сам організм у цілому характеризується інтегральними якостями. Організм має здатність зберігати індивідуальне існування за допомогою самоорганізації. До проявів самоорганізації належать:

—      здатність до самовідновлення;

—      здатність до саморегуляції.

До основних, базових факторів фізичного здоров’я належать:

1.Рівень фізичного розвитку.

2.Рівень фізичної підготовки.

3.Рівень функціональної підготовки організму до виконання фізичних навантажень.

4. Рівень та здатність до мобілізації адаптаційних резервів організму.

Немає сумнівів у тому, що використання тієї чи іншої системи оцінки рівня здоров’я, як у дорослих, так і в дітей, може призвести до різноманітних тлумачень його кількісних та якісних характеристик, а іноді й до помилок.

Показники фізичного здоров`я

1. При дослідженнях індивідуальних особливостей анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму визначаються:

• морфологічні показники - індикатори зросту і ваги, оскільки вони відбивають (з певними обмеженнями) вади (або їх відсутність) анатомічної побудови тіла і (також з певними обмеженнями) якість генетичної спадковості;

• показники рівня фізичного розвитку органів і систем організму. Фізичний розвиток (ФР) - це природний процес поступового становлення і зміни форм і функцій організму, або – це ступінь дозрівання на кожному життєвому відрізку.

Існує три фази процесу ФР:

• підвищення його рівня (до 25років);

• відносна стабілізація (до 60 років);

• поступове зниження фізичних можливостей людини.

Показники ФР Їх неможливо визначити інструментарієм соціологічного опитування через те, що потрібне лабораторне фізіологічне тестування систем організму, які забезпечують рухові дії (м`язової, нервової, енергозабезпечуючої). Використовуються індикатори, що опосередковано свідчать про характер реакції організму на фізичні навантаження і доступні для об`єктивного визначення при опитуванні: показники травмування, факт спроможності виконання фізичних навантажень, типових для звичайної рухової активності. Ці індикатори можна розглядати (з певними обмеженнями) як показники готовності до виконання навантажень.

Окремими дослідженнями, наприклад, діти в школі були розділені на групи фізичного розвитку: акселерати (особи, у яких біологічний вік випереджає календарний); медіанти ( особи, у яких біологічний вік відповідає календарному); ретарданти (особи, у яких календарний вік випереджає біологічний вік).

• показники перебігу фізіологічних функцій організму –характеризують морфологічну та функціональну зрілість організму з врахуванням вікових особливостей. Спостерігаються функціональні відхилення серцево – судинної, дихальної та нервової систем. Оцінюються також сон, апетит, настрій, спілкування з іншими особами.

• рівень фізичної підготовленості: швидкість, сила кисті, станова сила,, загальна витривалість, швидкісно- силові можливості;

• ступінь опірності організму несприятливим факторам: кількість та тривалість перенесених захворювань за рік ( гострих);

• наявність або відсутність хронічних захворювань ( наприклад, МОЗ виділяє дітей за 5 групами здоров’я)

Компоненти фізичного здоров’я представлені:

• внутрішніми фізіологічними системами (ВФС) і

• керуючими системами організму (КСО).

Компоненти ВФС - це окремі фізіологічні системи організму, наприклад, серцево-судинна система (ССС), система дихання (СД), система крові (СК).

Для КСО — нервова система (НС), імунна система (ІС) й ендокринна система (ЕС).

Ознакою фізичного здоров’я є успішна робота фізіологічних систем організму людини - опорно­рухової, кровоносної, травної, нервової, видільної та інших. Коли людина фізично здорова, вона добре виглядає, а всі системи успішно виконують свою роботу.

«Третій стан» здоров’я не є однозначним і включає в себе два стани:

передхвороба та маніфестація патологічного процесу. Основною ознакою передхвороби є можливість розвитку патологічного процесу без змін діючого ззовні чинника при зниженні резервних можливостей людини. Основною ознакою маніфестації патологічного процесу є активізація збудника, зниження або втрата здатності організму до виконання функцій і початок хвороби. Межу між передхворобою та маніфестацією патології на сьогоднішній день чітко визначити дуже важко.

Цей передпатологічний період супроводжується виникненням неприємних суб’єктивних відчуттів: роздратування, головні болі, слабкість, потемніння в очах при різких змінах положення тулуба, втрата апетиту, озноб, низька працездатність, емоційна лабільність, неспокій, задишка при помірному фізичному навантаженні, неприємні відчуття в ділянці серця тощо. Об’єктивно можуть бути зареєстровані тенденції до тахікардії, нестійкий рівень АТ, похолодання кінцівок тощо. Якщо організм подолає цей стан, то здоров’я поновиться.

«Третій стан» може продовжуватись роками і навіть все життя. Наприклад, такий стан характерний для тих, хто веде малорухомий спосіб життя, неправильно харчується, а також для тих, хто проживає на радіаційно забруднених територіях.

Вплив рухової активності на функціонування органів та систем

Як ви думаєте, якщо порівняти активних і неактивних людей, хто з них швидше стомлюється? Саме самі ледачі стомлюються раніше усіх. Отже, якщо ви почуваєте млявість, слабість, швидко стомлюєтеся – вам треба стати більш активним! Але як вибрати фізичні вправи, що швидко дають тонус, що знімають стомлення, що дозволяють трудитися з максимальною віддачею? Не будемо розпорошуватися, зупинимося тільки на найважливішому і самому незвичайному, адже невідоме може бути навіть у відомому...

Ще на початку століття видатний фізіолог И.М. Сєченов установив, що під час праці і після нього швидше усуває стомлення не повний спокій, а зміна діяльності – активний відпочинок, тобто фізкультура.

Державне тестування, яке було введено в навчальних закладах показує щорічне зниження активності молоді. Опорно-рухова система складається із скелету і м’язів, що визначають його стан. Коли м’яз активний, добре розвинутий, сильний – скелет не втратить своїх основних функцій, а слабкі м’язи не можуть утримувати його в належному стані. М’язи необхідно тренувати від народження до глибокої старості. Кожен м’яз безпосередньо пов’язаний з певним внутрішнім органом, тому покращити роботу внутрішніх органів можна через м’язи. Працюючи з м’язами підвищується інтелект, увага, пам’ять, настрій – практично всі компоненти нашого самопочуття і психологічного стану.

У 60-і роки київський професор И.В. Муравйов установив «ефект погашення» стомлення при виконанні рухів ненавантаженими м'язами. Виявилося, що це зв'язано з порушенням центрів, що бездіяли під час роботи, і більш глибоким гальмуванням стомлених центрів. Звідси нормалізація функцій нервової системи, кровообігу, подиху, органів почуттів. Виходило, що вправа – універсальний стимулятор і відновлювач фізичної і розумової працездатності. Спираючи на це, кандидат біологічних наук В.М. Баранів систематизував відбудовний ефект вправ і розділив його на три групи.

До першої групи відносяться вправи, що сприяють підвищенню збудливості нервової системи:

• динамічні вправи (махові рухи кінцівками з великою амплітудою, інтенсивні потягування, нахили в сторони, уперед та назад, присідання, випади, стрибки, ходьба, біг і ін.);

• значні скорочення м'язів без зовнішнього руху (ізометричні вправи з напругою окремих груп м'язів, наприклад, деякі йоговскі пози-асани й ін.); тонізуючі дихальні вправи з затримкою подиху на вдиху і ін.

До другої групи відносяться вправи, що знижують збудливість центральної нервової системи при нервовій і емоційній перенапрузі і повертають її до оптимального тонусу:

- довільні м'язові розслаблення (розслаблення окремих груп м'язів, активне розслаблення м'язів при аутогенному тренуванні, медитації й ін.);

- заспокійливі дихальні вправи (спокійний ритмічний подих, подих із затримкою на видиху й ін.);

- динамічні вправи, виконувані різко з великою м'язовою напругою, що дають рухову розрядку й активне розслаблення м'язів рук і тулуба за рахунок швидкого падіння їх під дією сили ваги (потряхування руками й ін.).

У третю групу входять вправи, що нормалізують мозковий і периферичний кровообіг:

- інтенсивні потягування з глибоким подихом, руху головою (повороти, нахили, кругові рухи), руху руками (нагору, уперед, назад, почергові й одночасні кругові рухи в плечових суглобах) ;

- нахили тулуба вперед та назад; руху нижніми кінцівками в області тазостегнового суглоба (руху ногами сидячи, присідання, підйоми на носках);

- чергування напруг і розслабленні окремих м'язових груп (рук, спини, живота, стегон);

- зміна пози сидячи з перерозподілом маси тіла на інші м'язові групи; стрибки, ходьба, біг, дихальні вправи (із затримкою подиху на вдиху і видиху) і ін.

Комплекси вправ, виконуваних з метою підвищення працездатності на виробництві, складають виробничу гімнастику. У свою чергу остання розділяється на зарядку, чи вступну гімнастику, фізкультурну паузу, фізкультурні хвилинки, мікропаузи й оздоровчо-профілактичну гімнастику.