2. Особливості правозастосовної діяльності.

Загальна характеристика правозастосування. Суб'єкти права, втілюючи правові розпорядження в життя, у ряді випадків можуть діяти самостійно, а в окремих випадках вони позбавлені такої можливості.

При виникненні подібної ситуації, очікуваний правовий результат не може бути досягнутий без втручання органів наділених особливими повноваженнями, владою проводити певні процедури, пов'язані з опосередкованим здійсненням права.

Відповідно, якщо реалізація права носить вольовий характер (тільки лише від волі суб'єкта права залежить реалізує він наявні права чи ні, чи зробить заборонене діяння, або втримається від протиправної поведінки) і в ряді випадків може здійснюватися у формі бездіяльності, то правозастосуванню властивий владний характер (наявність особливих, виняткових повноважень у суб'єкта правозастосування) і тільки активна дія.

Досліджуючи реалізацію права, можна прийти до висновку, що це сфера самовираження особистості, її правової активності і життєвої позиції.

Правозастосування ж видається тією сферою, де влада є складовою частиною механізму здійснення права. Тут особливого значення набуває правозастосовча ідеологія, рівень правової культури суб'єкта правозастосування. Правова активність і правомірна поведінка, апріорі маються на увазі у відношенні суб'єкта що наділяється владою, статус якого повинен бути легальний і легітимний.

Однак, у відношенні суб'єкта правозастосування, виникає питання про природу тієї влади, повноваженнями від якої він наділений. Виключно чи це прерогатива державної влади, або тут можливо більш широке тлумачення поняття «владний характер» правозастосування?

Для відповіді на це питання, доцільно звернутися до поняття юрисдикції, а також ознак та форм правозастосування, з метою встановити їх універсальні характеристики, такі, які невіддільні від цих понять незалежно від тієї сфери, в якій можливо їх розглядати: публічної чи приватної.

Юрисдикція - правомочність уповноважених органів і посадових осіб щодо розгляду правових конфліктів (широке тлумачення юрисдикції).

Отже, ми можемо говорити про юрисдикцію, і у частноправовой сфері, сфері діяльності уповноважених органів підприємств з вирішення корпоративних спорів.

Від форм правозастосування, необхідно відрізняти види правозастосування - однорідні групи правозастосовної діяльності, об'єднані специфікою суб'єктів які здійснюють застосування права.

3. Універсальні ознаки та форми правозастосування.

До універсальних ознак правозастосування відносяться: 1. владний характер; 2. опосередкованість правозастосування; 3.особливий статус суб'єкта правозастосування; 4. індивідуалізований характер; 5. регламентованість діяльності в рамках компетенції; 6. юридично оформлений результат.

Приватноправове правозастосування. Всі названі ознаки, виявляються в процесі аналізу діяльності колективних суб'єктів права, таких як, наприклад, юридичні особи.

Юридична особа є суб'єктом права з особливою правосуб'єктністю. Фактично, всі елементи правосуб'єктності юридичної особи містяться в юридичних документах (Статут і т.д.), Виникають з моменту створення і припиняються моментом ліквідації юридичної особи. В якості прикладу візьмемо юридичну особу з такою організаційно-правовою формою як приватне підприємство. Виконавчим органом управління підприємством є дирекція, а головною посадовою особою - директор. У статуті підприємства, закріплюються повноваження, права (особливий статус) і обов'язки директора.

Директор, здійснюючи свою діяльність, є носієм влади, яка була передана йому за рішенням власника. Однак, директор діє не в своїх інтересах, але в інтересах компанії, причому це не його «добра воля», а прямий, регламентований обов'язок.

Поряд з директором, у підприємстві здійснюють трудову діяльність і інші, підпорядковані йому співробітники. У ряді випадків (оформлення доручення, отримання премії і т.д.), Рядовим співробітникам, для здійснення виникаючих у них прав або обов'язків, необхідно втручання вищої посадової особи підприємства. Або, коли на підприємстві виникла ситуація (прогул, поява в нетверезому вигляді співробітника і т.д.) яка вимагає вирішення спору і накладення стягнення.

У наведених прикладах, показується об'єктивна необхідність використання потенціалу уповноваженого суб'єкта (опосередкована форма), для досягнення юридично значущого результату.

Необхідно враховувати, що будь-яка з названих ситуацій, носить суворо індивідуальний характер і не поширюється на інших членів трудового колективу.

Усі прийняті рішення, що видаються накази, підписувані у рамках компетенції довіреності, що виносяться резолюції, фактично, весь обсяг юридичних документів, що видаються директором підприємства, регламентований статутом цього підприємства та чинним законодавством. Причому встановлено не тільки умови створення цього документа, але і процедура його реєстрації.

Якщо з усієї сукупності можливих дій директора підприємства, ми візьмемо до розгляду тільки лише ті, що пов'язані з формальним закріпленням індивідуальних владних рішень по конкретних юридичних справах, то в кожному з них, можливим буде виявити юридично оформлений результат (юридичний документ).

Форми правозастосовчої діяльності.

Для даного аналізу, бачиться прийнятною, запропонована Т.В. Кашаніною, класифікація форм правозастосування, згідно з якою, виділяється чотири форми: конкретизація, контроль, розв'язання спорів; накладення санкцій.

Конкретизація - особлива ситуація, при якій правовідносини не можуть виникнути без владного рішення, яким конкретизується наявні у суб'єкта права або обов'язки (наприклад - видача довіреності директором підприємства).

Контроль - регламентація і перевірка статусу суб'єкта який претендує на користування \ відвідування певних об'єктів (наприклад - видача документа, що підтверджує можливість відвідування об'єктів з особливим статусом - електростанції).

Вирішення спорів - вирішення виникаючих (наприклад - корпоративних, трудових) конфліктів.

Накладення санкції - прийняття рішення щодо вирішення трудового конфлікту, проступку (наприклад - накладення стягнення \ заохочення).