- •Тема 1. Легалізація як вид похідної формалізації права.
- •1. Формалізація права, поняття та види.
- •3. Ґенеза легалізації як поняття та соціального явища.
- •4. «Легалізація у механизмі дії права» як навчальна дисципліна, її роль у професійній підготовці юристів.
- •Тема 2. Легалізація у процедурно-процесуальному механізмі права.
- •1. Легалізаційна діяльність, її суб’єкт та об’єкти.
- •2. Види легалізаційної діяльності.
- •3. Легалізація як правова процедура.
- •Визначення легалізації як правової процедури має за мету не тільки підтвердження процедурного характеру легалізації, але й теоретичного обґрунтування форми і змісту цієї процедури.
- •4. Процедурно-процесуальний механізм права як форма здійснення легалізаційної діяльності.
- •Тема 3. Легалізація в аспекті здійснення права.
- •1. Сучасні підходи до розуміння категорії здійснення права.
- •2. Особливості правозастосовної діяльності.
- •3. Універсальні ознаки та форми правозастосування.
- •4. Місце легалізації в системі здійснення права.
- •Тема 4. Ефективність легалізації.
- •1. Методи встановлення ефективності категорій права.
- •2. Оцінка регулюючого впливу, як метод дослідження ефективності легалізації.
- •Тема 5. Визнання державної влади, як вид легалізаційної діяльності.
- •1. Державна влада, поняття, ознаки, характеристики.
- •2. Легальність, легітимність та легалізація державної влади.
- •3. Дефектна легальність державної влади.
- •4. Легалізація державної влади за законодавством України.
- •Тема 6. Підтвердження чинності документів.
- •1. Поняття документу.
- •2. Легалізація документів: поняття, зміст, види.
- •3. Легалізації документів у приватноправовій сфері.
- •4. Легалізації документів у публічно-правовій сфері.
- •Тема 7. Видача дозволу на виконання певних видів діяльності як вид легалізації.
- •2. Легітимація та легалізація колективних суб’єктів права.
- •3. Легалізація суб’єктів підприємницької діяльності в Україні.
- •4. Легалізація певних видів діяльності у приватноправовій сфері.
- •Тема 9. Узаконення грошових коштів та іншого майна – легалізаційний аспект.
Тема 3. Легалізація в аспекті здійснення права.
Сучасні підходи до розуміння категорії здійснення права.
Універсальні ознаки та форми правозастосування.
Особливості правозастосовної діяльності.
Місце легалізації в системі здійснення права.
1. Сучасні підходи до розуміння категорії здійснення права.
На сьогодні існують два основні підходи до розуміння співвідношення понять реалізація права і правозастосування. Відповідно до першого підходу, правозастосування розглядається як одна з форм реалізації права.
Прибічники іншого підходу проводять розподіл між правозастосуванням і реалізацією права. С. С. Алексєєв, вважає, що правозастосування - це владна індивідуально-правова діяльність, яка спрямована на рішення юридичних справ і в результаті якої в тканину правової системи включаються нові елементи - індивідуальні приписи.
Подібної думки дотримуються і вчені одеської правової школи які, у своїх дослідженнях, обґрунтовують, що існує корінна відмінність між правозастосуванням і безпосередньою реалізацією права. Суб'єкт безпосередньої реалізації права самостійно визначає свою поведінку згідно правовим приписам, а суб'єкт правозастосування упорядковує не свою поведінку, а поведінку сторонніх суб'єктів.
У цьому ключі, викликає інтерес позиція, висловлена Т. В. Кашаніною, яка вважає, що найвищою формою узагальнення відносно втілення в життя правових приписів, являється здійснення права. Причому, здійснення права - це, втілення (втілювання) встановлених норм права в діяльності суб'єктів права. Слід розрізняти два типи здійснення права: безпосередній тип, або реалізація права; і правозастосовний тип.
В цілому, підтримуючи і не заперечуючи проти цього твердження, відмітимо, що в запропонованій Т. В. Кашаніной типології, є невелика невідповідність логічним прийомам викладу матеріалу. Характеризуючи перший тип, автор використовувала поняття - "безпосередній", проте другий тип був названий - "правозастосовний". Представляється вірнішим, для назви другого типу здійснення права, використання поняття "опосередкований".
Опосередкований – даний не безпосередньо, не на пряму, а на посредство чого\кого-сь іншого.
Спираючись на наведені данні, стає можливим зробити висновок про необхідність сепарації опосередкованого типу здійснення права на такі види: публічно-правове правозастосування і приватноправове правозастосування. У даному випадку, класифікаційним критерієм є статус суб'єкта правозастосування: а) публічно-правове – таке, що здійснюється суб'єктом, наділеним державно-владними повноваженнями; б) приватноправове - таке, що здійснюється іншими уповноваженими суб'єктами, що не володіють державно-владними повноваженнями.
Відповідно, стає можливим скласти таку типологію здійснення права:
Здійснення права складається з таких типів: безпосереднього - правореалізаціонного; опосередкованого – правозастосувального.
Безпосередній тип здійснення права втілюється в життя в наступних формах: виконання, використання, дотримання.
Опосередкований тип здійснення права класифікується на два види: публічно-правове та приватноправове правозастосування.
Як публічно-правове, так і приватноправове правозастосування поділяються на два підвиди: організаційно-виконавче (здійснюється в наступних формах: конкретизація; контроль); і правоохоронне (здійснюється в наступних формах: розв'язання спорів; накладення санкції).
Правозастосовна діяльність складається з певних процедур. В юридичній науці сформульована категорія «правозастосовний процес». Правозастосовний процес складається з трьох стадій (встановлення фактичних обставин справи; встановлення юридичних обставин справи; винесення рішення по справі).
Діяльність суб’єкта застосування права строго регламентована правовими актами, має встановлену ціль і завершується прийняттям правозастосовного акту.