70

Тема 1. Легалізація як вид похідної формалізації права.

1. Формалізація права, поняття та види.

2. Легалізація в статиці та динаміці дії права.

3. Ґенеза легалізації як поняття та явища.

4. «Легалізація у механізмі дії права» як навчальна дисципліна, її роль у професійній підготовці юристів.

1. Формалізація права, поняття та види.

Згідно енциклопедичних даних, під формалізацією слід розуміти - використання певних знаків і символів для відображення і пояснення закономірностей будь-яких процесів, явищ.¹

Формалізована мова – будь яка сукупність спеціалізованих мовних засобів із суворо фіксованими правилами утворення різноманітних виразів і правил приписування цим виразам певних значень.²

Переносячи ці данні у сферу юриспруденції, можна припустити, що формалізація є процедурою наділення права певною формою, вираження ідеї та бажаної моделі у конкретній, загальнообов’язкової конструкції.

Саме формалізація права зумовлює і надає праву такі ознаки як: зовнішня вираженість, системність, ієрархічний характер.

При чому, слід підкреслити що фінальна стадія правоутворення, його формалізація, здійснюється не за для «сліпої» фіксації певного правила, а для забезпечення їх дії. Реального впливу на суспільні відносини.

Формалізація права отримує вираз у зведенні легітимного соціального явища (порядку вирішення спору, приміром) в чітку об'єктивну форму. Формалізація права - це вираження нормативних фактів в особливих юридичних документах, вона є завершальною фазою правоутворення, та виражається у набутті правом загальнообов'язкової форми і зобов'язуючої сили.

Формалізація права - це, заснована на високому рівні правової культури, професійна інтелектуальна діяльність компетентного суб’єкту, пов'язана із використанням технологій творіння, впорядкування, тлумачення та обслуговування письмових правових актів за допомогою певних юридично-технічних засобів.

З позиції континентальної правової сім’ї, право стає «правом» лише після його формалізації. Відповідно, парадигма правоутворення складається з наступних елементів: 1) Суспільні відносини (конфлікт, або бажання втілення в життя інтересу індивіда), 2) Нормативний факт, 3) Формалізація алгоритму поведінки.

Можна констатувати, що формалізація права класифікується на два види (критерієм класифікації є характер здійснення): первісна – така що здійснюється на підставі духа і принципів права, ідеї формальної рівності і свободи; похідна – така що здійснюється на підставі вже існуючих, нормативно закріплених у позитивних актах правилах.

Розкриття сутності формалізації права пов’язано з дослідженням не тільки процесу його утворення, але й з розкриттям змістовних характеристик права. Так, враховуючи аспекти правоутворення, а також, призначення права (регулювання і охорона), стає можливим твердження що, сутність права проявляється у особливій сукупності та співвідношенні трьох основоположних категорій: бажане – належне – здійснюване.

Відповідно до традиції Континентальної правової сім’ї, парадигма права складається у наступній послідовності: Бажане – Належне – Здійснюване (суспільні відносини (конфлікт або потреба), формалізація права, втілення права у життя). У сім’ї Загального права, відповідно, послідовність інша: Бажане – Здійснюване – Належне (виникнення конфлікту (суспільного відношення), вирішення конфлікту, формалізація прецеденту). У свою чергу, у релігійній правовій сім’ї, ця парадигма складається наступним чином: Належне – Здійснюване – Бажане (встановлені на основі «одкровення», чи інших надприродних сил, правила, вирішення конфлікту, отримання бажаного результату).

Фактично, ми можемо констатувати, що незалежно від правової сім’ї, право розкриває свою сутність у «бажаному-належному-здійснюваному». При чому, від зміни послідовності цих категорій, не змінюється їх значення, вони залишаються кваліфікуючими характеристиками сутності права.

Відповідно, у цій, «широкій» парадигмі: «бажане-належне-здійснюване», формалізація права знаходиться на стику понять (при переході від бажаного до належного).

Первісна і похідна формалізація права є близькими, але не тотожними категоріями. Головною їх відмінністю є етапи виникнення цих явищ. Так «первісна» формалізація права виникає на основі духа права, уявлень суспільства щодо прийнятності використання певного алгоритму вирішення конфлікту («ще до закону»). В свою чергу «похідна» формалізація права, можлива лише тоді, коли вже «існує закон», вона заснована на ньому, йому має відповідати процедура її проведення, та виражені у юридичних документах результати.

Одним з видів похідної формалізації права є – легалізація. Легалізація права – це процедурно-процесуальна діяльність, яка здійснюється уповноваженим компетентним суб’єктом з метою возведення у відповідність із об’єктивним законом певних суб’єктів, об’єктів, дій.

Важливо зазначити, що між легалізацію та формалізацією існує тісний зв'язок. Так, використовуючи прийоми логіки, можна дати вираження характеру їх співвідношення: кожна легалізація є суть формалізація, але не кожна формалізація є легалізацією.

Враховуючи прояви легалізації у парадигмі «бажане-належне-здійснюване», стає можливим класифікувати легалізацію на два основних види: 1) легалізація права – як одна із правотворчих процедур похідної формалізації права (на межі бажаного і належного); 2) легалізація в праві – як правозастосовна процедура (на межі належного і здійснюваного).

2. Легалізація у статиці та динаміці дії права.

Статика та динаміка дії права, є елементами сутнісного складу правової реальності.

За думкою відомого російського вченого Нерсесянца В.С.: "... дія права - це сукупність всіх форм прояву його юридичної сили". Слід зазначити, що Нерсесянц В.С., під юридичною силою права розуміє: "... офіційну, державно-владну обов'язковість як норм права, так і прийнятих на їх основі правових актів, окремих правових норм, і права в цілому, як систему норм"³.

Фактично, "дія права" об'єднує в собі як динаміку, так і статику права, причому динаміка права, як процес фактичного прояву правового регулювання, за своїм змістом є тією метою, у зв'язку з якою формується право в статиці.

Дія права не можлива без її формально-юридичної фіксації і не буде мати сенсу без фактичного впливу на суспільні відносини. При чому такого впливу, якій буде відповідати духу і принципам права. По суті, дієвість права, є основою для встановлення його цінності.

У зв'язку з цим, під дією права слід розуміти - акти творіння, корекції, впорядкування та здійснення правових приписів, а також реакцію на правопорушення та зловживання правом, які формують певний вплив на свідомість індивідів та їх поведінку.

У свою чергу, механізм дії права, являє собою фактичний перехід від встановлених, абстрактних форм права до конкретних об'єктів. Механізм дії права, це порядок, форма прояву юридичної сили чинного законодавства.

Основна регулятивна функція механізму дії права і юридико-логічний зміст дії права в цілому, полягають в тому, щоб наявну абстрактно-загальну норму статичного права, тобто загальне правило для загального випадку, належним чином перетворити на актуальну "казусну" норму, тобто в конкретне правило для конкретного випадку.

Встановлення місця легалізації у системі дії права, пов’язано із розкриттям сутності категорії «здійснення права». Бо саме у динаміці дії права можливо ідентифікувати процедуру «легалізації в праві». Але, треба зауважити, що таке встановлення можливо лише за умови попередньої, формально-юридичної, фіксації цього поняття у статиці права (завдяки прийняттю норм, що регламентують відносини у сфері легалізації).

Типологія здійснення права:

Здійснення права складається з двох типів: безпосереднього - правореалізаціонного; опосередкованого - правозастосувального.

Опосередкований тип здійснення права класифікується на два види: публічно-правове та приватноправове правозастосування.

Як публічно-правове, так і приватноправове правозастосування поділяються на два підвиди: організаційно-виконавче (здійснюється в наступних формах: конкретизація; контроль); і правоохоронне (здійснюється в наступних формах: розв'язання спорів; накладення санкції).

З огляду на специфічний характер встановлення і здійснення, легалізаційна процедура виявляється як у приватноправовій, так і в публічно-правовій сферах. Легалізація, будучи правовою процедурою, визначає склад і послідовність юридичних дій у правозастосовній юридичній практиці, та зв’язана із задоволенням певних потреб індивіда, суспільства і держави.

Резюмуючи, слід підкреслити, що процедури легалізації, перш за все, отримують фіксацію у статиці дії права, завдяки прийняття відповідним чином певних норм і лише після цього, стає можливим втілення в життя легалізаційних процедур у динаміці дії права.