5. Пізній меркантилізм: зміст теорії та принципи економічної політики.

У другій половині XVІ ст. система раннього меркантилізму замінюється системою пізнього, більш зрілого меркантилізму, що досягла свого розквіту у XVІІ ст. Основними представниками пізнього меркантилізму були: Томас Мен (Англія) та Антуан Монкретьєн (Франція).

Пізній меркантилізм ґрунтувався на теорії активного торгівельного балансу, яка передбачала перевищення вартості експорту над вартістю імпорту. В даній теорії, на відміну від раннього меркантилізму, на перший план висуваються не гроші як засіб обігу, а грошовий капітал, що функціонує у зовнішній торгівлі і створює прибуток.

Представники пізнього меркантилізму засуджували псування грошей державою, яке отримало значне розповсюдження за часів існування раннього меркантилізму. На їх думку, зіпсована монета придатна для забезпечення внутрішнього товарообігу, але аж ніяк не для зовнішньоторговельних операцій.

В цей період формується кількісна теорія грошей, згідно до якої цінність грошей перебуває у зворотній залежності від їх кількості, а рівень цін на товари знаходиться в прямій залежності від кількості грошей в обігу.

Відповідно до теорії торговельного балансу, була розроблена економічна політика, головною метою якої вважалось не примітивне нагромадження грошей, скарбів, а збагачення нації за рахунок розвитку зовнішньої торгівлі.

“Класиком” пізнього меркантилізму став один із керівників Ост-Індської торгівельної компанії Томас Мен (1571 – 1641). Він увійшов у спеціально створену при королі державну комісію з торгівлі і прийняв активну участь у формуванні основних принципів економічної політики пізнього меркантилізму в Англії.

Основні принципи економічної політики пізнього меркантилізму:

1 – вивезення сировини заборонялося, тоді як вивезення вироблених з цієї сировини товарів заохочувалось шляхом зменшення мита та надання субсидій;

2 – встановлення високого ввізного мита з метою зменшення до мінімуму імпорту промислових товарів. Особливо це стосувалося товарів розкоші і таких товарів, які можна виробити у себе в країні;

3 – стимулювання розвитку вітчизняної промисловості, як експортної, так і такої, що замінює імпорт. Так, за державний рахунок створювались мануфактури, що працювали на експорт, для яких навіть із-за кордону виписувались майстри. Також промисловцям надавались привілеї, які гарантували їм постачання дешевої робочої сили (іноді кріпосної) і звільнення від податків;

4 – заохочувалось захоплення нових колоній, що давало промисловцям дешеву сировину, дешеву робочу силу, а купцям – ринки збуту, прибутки від транзитної і посередницької торгівлі.

Зовнішньоекономічна політика, заснована на таких принципах (перш за все перших трьох), отримала назву політики протекціонізму, зміст якої полягає у захисті вітчизняного виробника і внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом встановлення високого ввізного мита і стимулювання вивезення за кордон готової вітчизняної продукції. Така політика і зараз існує, як один із основних видів зовнішньоекономічної політики держави.

Подібну економічну політику у Франції в XVII ст. проводив міністр фінансів Ж. Б. Кольбер, тому практичний французький меркантилізм увійшов в історію під назвою кольбертизм.

Теоретичні основи меркантилізму у Франції були закладені Антуаном Монкретьєном в його праці ,,Трактат політичної економії” (1615 р.). Саме він вперше ввів в соціально-економічну літературу термін ,,політична економія”, який згодом став назвою всієї теоретичної економічної науки. Так, до кінця XIX ст. теоретична економічна наука ніяк інакше не називалась як Політична економія (а це майже 300 років). На думку А. Монкретьєна, Політична економія – це наука про економіку національних держав.

Внесок А. Монкретьєна в економічну науку:

1 – “Трактат політичної економії” – це один із перших у Європі творів, спеціально присвячений економічним проблемам і котрий являв собою єдину цілісну систему поглядів;

2 – активне втручання держави в економіку розглядав як найважливіший фактор нагромадження, зміцнення і розвитку господарства країни;

3 – обґрунтовував необхідність і принципи державної політики протекціонізму у зовнішній торгівлі Франції.