3. Епоха ,,первісного нагромадження капіталу” і виникнення меркантилізму.

Починаючи з XIV ст. в економіці передових країн Західної Європи феодальний спосіб виробництва вступив в стадію розпаду. Це виражалося в поступовому, але прискореному витисненні натурального господарства товарно-грошовими відносинами. Товарний обмін все більше стає основною умовою господарського життя.

Багатство – як приватне, так і національне – являє собою тепер не сукупність натуральних благ, послуг і феодальних прав на них, а постає у вигляді грошей, як загального еквіваленту товарної економіки.

Гроші стають головним предметом економічної думки пізнього середньовіччя. З одного боку, державі потрібний матеріальний важіль своєї абсолютної влади і тому сила держави починає вимірюватися безпосередньо її грошовими ресурсами. З іншого боку, нормальний розвиток господарського життя виробників (селян, ремісників) і торговців (малих і оптових) прямо залежить від сталості (стійкості) грошового обігу. Нестача грошей в обігу або зростання недовіри до грошей неодноразово були в XIV – XVI ст. причинами потрясінь у виробництві і в державі в цілому.

В цілому в цей період відбувається докорінний злам старих феодальних відносин і зародження нових капіталістичних (ринкових) відносин. Панівні позиції при цьому займають торговий і лихварський капітал. Виникнення капіталістичного способу виробництва в країнах Західної Європи датується XVI ст. Значно прискорило цей процес формування світового ринку, внаслідок здійснення великих географічних відкриттів у XV – XVI ст. (відкриття Америки і морського шляху навколо Африки). Це спричинило небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Західної Європи.

Період історії XIV – XVI ст. (перехідний період від феодалізму до капіталізму) отримав назву “епоха первісного нагромадження капіталу”. Таке вираження вперше застосував Адам Сміт, під яким розумів масовий процес швидкого нагромадження грошей, без якого згодом неможливо було б досягти збільшення обсягів виробництва на капіталістичних підприємствах, не було б зростання міст, розвитку науки і техніки. Особливістю цієї епохи був швидкий процес нагромадження грошового капіталу, але він ще опанував виробництвом, котре зберігає феодальні форми.

На основі узагальнення цих економічних процесів в більш розвинених країнах Європи на початку XV ст. склалося економічне вчення меркантилізму. Сам термін “меркантилізм” походить від італійського слова ,,mercante”, що в перекладі означає купець або торговець. Отже, у центрі уваги меркантилістів опиняється, на відміну від Аристотеля, хрематистика, тобто сфера діяльності, де гроші породжують більш великі гроші. Це зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал.

Загальні положення меркантилізму:

1 – гроші, у вигляді золота і срібла, розглядаються як абсолютна форма багатства (як особистого, так і національного);

2 – предметом дослідження є практично тільки сфера обігу, де створюється багатство, завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна їх купівлі;

3 – методом дослідження меркантилістів є збирання та описування реальних фактів і часткова їх класифікація. Меркантилісти не створили розгорнутої теорії капіталізму, не визначили його законів розвитку, а присвятили свою діяльність суто практичним питанням економічної політики;

4 – джерелом багатства є, в основному, прибуток від зовнішньої торгівлі або ж безпосередньо видобуток благородних металів. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоча і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загального обсягу національного багатства;

5 – мета економічної політики – залучення в країну якнайбільше грошей. Однак, відносно шляхів і способів залучення та утримання в країні грошей погляди меркантилістів поділилися.

Виділяють 2 етапи розвитку меркантилізму:

І – ранній меркантилізм (монетарна система);

ІІ – пізній або власне меркантилізм (мануфактурна система).