2. Економічна думка в класичний період Середньовіччя.

Економічна думка Західної Європи в період класичного середньовіччя розвивалася під впливом християнської церкви. Представники церкви формулювали свої церковні (християнські) правила (канони), за якими повинно було жити все суспільство.

Одним із засновників школи раннього канонізму був Августин Блаженний (св. Августин, 359 – 430), котрий в кінці IV – на початку V ст., будучи єпископом у володіннях Римської імперії в Північній Африці, заклав догматичні безальтернативні принципи релігійно-етичних норм. До ранніх каноністів відносять також болонського монаха Граціана, який у середині XII ст. склав ,,Зведення канонічного права”, в якому є положення і з економічних питань.

Самим яскравим представником пізнього канонізму був італійський монах Фома Аквінський (Аквінат, 1225 – 1274). У своєму трактаті ,,Сума теології” він обґрунтовував правомірність існування рабства і кріпацтва, посилаючись при цьому на Аристотеля і тексти святого писання.

Погляди ранніх і пізніх кононістів трохи розрізняються. Так, якщо методологічною основою ранніх каноністів була, насамперед, авторитарність доказів (через посилання на тексти святого писання і праці церковних теоретиків) і морально-етична характеристика економічних категорій, то до цих принципів пізні каноністи додали ще принцип двоїстості оцінок, який давав змогу, за допомогою коментарів, уточнень і застережень, подати в іншому, навіть протилежному світлі, початкове трактування якого-небудь конкретного господарського явища або економічної категорії.

Економічні ідеї Фоми Аквінського:

1. Як і вся церква, визнавав рівність людей перед Богом, але в той же час обґрунтовував існування в суспільстві соціальної ієрархії. Природною основою станової ієрархії, на його думку, є розподіл праці. Одні повинні обробляти землю, інші – зводити будинки, а хтось має присвятити себе духовній праці заради спасіння всіх. Приватну власність він розглядав як необхідний інститут людського життя.

2. Був прихильником натурального господарства і виступав за самозабезпеченість держави, віддавав перевагу натуральним формам багатства, а золото і срібло вважав багатством штучним.

3. Висунув ідею ,,справедливої ціни”. Основою природної ціни товару є витрати на його виробництво. Однак, при обміні користь повинен отримувати не тільки той, хто купує товар, але і той, хто продає товар. Тому, виражаючи класові інтереси феодалів, він визнавав за ними право продавати товари дорожче їх природної ціни, для того, щоб вони мали можливість отримувати винагороду, яка відповідає їхньому соціальному стану. Таким чином Ф. Аквінський зробив спробу дати станову трактовку ціни товару.

4. Як і Аристотель, вважав, що гроші виникли внаслідок домовленості між людьми і їх основне призначення полегшувати справедливий обмін. Він визнавав корисними такі функції грошей як засобу обігу та міри вартості, і негативно відносився до функції нагромадження. У зв’язку з цим засуджував лихварство. В той же час, обґрунтовуючи благопристойність лихварських операцій, які у великих масштабах проводила церква, він вважав, що відсоток можна розглядати як винагороду за ризик втратити позичені гроші.

5. Суперечливим було його відношення і до торгового прибутку. З одного боку, він засуджував торгівлю з метою отримання баришу, не гребуючи будь-якими засобами, а з іншого – визнавав торговий прибуток правомірним, якщо він виступав як плата за працю торговця, відшкодовував витрати купця на транспортування товарів і призначався для використання в благородних цілях.

6. Виражаючи інтереси церковних і світських феодалів, обґрунтовував справедливість сплати земельної ренти. Він доказував, що у вигляді ренти земельні власники отримують частку продукту, що виробляється на їх землі, і що це є їх винагорода за працю по управлінню господарством.

Іншим напрямком економічної думки Середньовіччя були економічні погляди, які знайшли відображення в єресях і у вимогах, що висувалися учасниками селянських повстань.

Єресь – це особливе віроучення, яке відхиляється від форм пануючої релігії. Єресі, по суті, були формою соціального протесту простого народу проти гніту феодалів і церкви. Звідси і назва єретик – послідовник єресі.

Основними різновидами середньовічних єресей були бюргерська і селянсько-плебейська. Бюргерська єресь була спрямована проти церковного феодалізму. Селянсько-плебейська єресь була більш революційна і зазвичай виявлялася у повстаннях селян і міських низів. Найбільш відомим з повстань в цю епоху стала Селянська війна в Німеччині (1524 – 1525 рр.). Кінцевою метою повстання була перебудова суспільних відносин на засадах справедливості, тобто встановлення фактичної рівності всіх станів і ліквідація всіх повинностей і податків. Поточна ціль передбачала ліквідацію кріпацтва і полегшення життя селян, однак допускала збереження феодального землеволодіння і повинностей селян. Ця Селянська війна в Німеччині, як і інші селянські повстання в період середньовіччя потерпіли поразку.