1.2. Економічна думка у Київській Русі.

Історія економічної думки України починається з часів Київської Русі. Однак, на той час економічна думка ще не стала самостійною гілкою ідеології, а була складовою частиною суспільної думки. Про це свідчать угоди князів, грамоти, літописи, кодекси, церковна література та усна народна творчість.

Визначною пам’яткою економічної і суспільної думки доби Київської Русі, в якій відбивається соціальна структура і відносини власності давньоруського суспільства, є ,,Руська правда”, складання якої в 30-ті роки XI ст. почав Ярослав Мудрий, а завершили вже його сини. Вважається, що це перше на Русі письмове зведення законів господарського права, в яких регулюються майнові відносини, захищається право власності князів та феодальної знаті на землю і кріпаків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначаються обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодально залежного населення та ін. Так наприклад, в “Руській правді” були такі положення:

1 – для захисту межи приватних володінь встановлювалось наступне правило: хто зрубає межовий стовп або заоре межу польову, з того необхідно взяти в казну 12 гривень;

2 – захищаються іноземні купці, щоб вони не боялися торгувати на Русі;

3 – князі і бояри мали виключне і спадкоємне право на землю, позбавити якого їх не міг навіть великий князь;

4 – на відміну від західноєвропейських держав раннього середньовіччя, де лихварство вважалося гріховним, у Київській Русі воно законодавчо регулювалось;

5 – запроваджувалися правила ділової етики. Наприклад, вводилися такі поняття, як скріпити угоду клятвою, мати честь, гідність тощо.

Важливе значення у формуванні феодальних відносин в Київській Русі мало християнство, введене в період князювання Володимира (988 – 989 рр.). Християнство, з одного боку, вимагало від холопів і смердів повної покори феодалам, а з іншого – сприяла розповсюдженню грамотності і культури на Русі, опиралося крайнощам кріпацтва і стягненню лихварями високих відсотків за позику.

Одним із головних писемних джерел Київської Русі є також літописне зведення ,,Повість временних літ” (кінець XІ – початок XІІ ст.), автором якого був монах Києво-Печерського монастиря – Нестор. Так наприклад, на думку Нестора:

1 – джерелом будь-якого багатства є праця. Поділ праці в процесі виробництва удосконалює майстерність, а тому збагачує державу;

2 – виступав за розвиток різних ремесел;

3 – розглядає джерела доходів Київської держави. На його думку, виплата данини і зборів з населення, мита і штрафів грошима сприяє розвитку товарного виробництва і товарно-грошових відносин;

4 – Київська Русь повинна підтримувати з іншими державами активні зовнішньоторговельні зв’язки.

Пам’яткою давньоруської літератури, з якої можна дізнатися про економічну складову суспільного життя є також “Повчання дітям” Володимира Мономаха (початок XII ст.). В цьому творі є чимало важливих спостережень та узагальнень, показуються складні відносини між землевласниками і залежними селянами, даються поради щодо подолання соціальних суперечностей та ін.

Галицько-Волинський літопис XIII ст. розповідає про економічну політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, запрошуючи для цього вмілих ремісників і торгових людей. Починаючи з XIII століття на цій території починає складатися і розвиватися українська народність.

За Середньою Наддніпрянщиною і Київською землею раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріплюється назва “Україна”, якою пізніше (з XVII ст.) почали позначати територію українського народу. На межі XІІІ – XІV ст. із давньоруської мовної основи виділяється українська мова.

З XIV ст. на українських землях починає діяти Магдебурзьке право – міське право, що виникло у XIII ст. в місті Магдебурзі (звідси і назва). Згідно до цього права, міста звільнялися від управління та суду великих князів чи королів, тобто одержували права самоврядування. У 1356 р. таке право одержало місто Львів, у 1432 р. – Луцьк, у 1494 р. – Київ. Протягом XV – XVI ст. Магдебурзьке право поширилося на більшість міст на українських землях. Міста, що перебували під безпосередньою юрисдикцією польського короля або великого князя литовського, не платили за міські землі, а міщан було звільнено від повинностей на користь феодалів. Однак зі збільшенням впливу польських феодалів і католицької церкви на українських землях посилюється національно-релігійна дискримінація українського міщанства. Це породжувало його боротьбу за ліквідацію обмежень та за збільшення участі у міському самоврядуванні.