Узагальнені і конкретні уміння як показники розуміння тексту слабочуючими учнями 5-7 класів.

Узагальнені уміння	Конкретні уміння
1. Оперувати в художньому оповіданні персонажами твору.	а) виділяти в тексті художнього оповідання персонажі; б) співвідносити вербальну інформацію з графічною; в) схематизовано відображати персонажі твору; г) оперувати персонажами твору без апробованої опори на текст;
2. Виділяти позасюжетні компоненти художнього оповідання.	а) встановлювати місце і час подій в художньому оповіданні; б) розрізняти в тексті художнього оповідання пейзажі, різного роду описи, художні деталі; в) встановлювати часові зв’язки між подіями; г) встановлювати просторові зв’язки між подіями;
3. Характеризувати персонаж художнього оповідання.	а) опрацьовувати зміст оповідання з метою передачі різного стану персонажа, його зовнішності і характеру; б) відбирати засоби для характеристики персонажа; в) вибудовувати власну розповідь про персонажа; г) порівнювати образи персонажів у творі за однією чи двома ознаками;
4. Визначати „функції” персонажу твору.	а) виділяти дії персонажів з тексту; б) усвідомлено відтворювати дії персонажів твору; в) характеризувати події, вчинки і поведінку окремих персонажів твору; г) доповнювати зміст тексту оповідання діями персонажів;
5. Відтворювати подієвість художнього оповідання.	а) оперувати окремими епізодами твору; б) зіставляти зміст прочитаного з ілюстрацією; в) логічно викладати події художнього оповідання; г) переказувати оповідання;
6. Встановлювати причинно-наслідкові зв’язки у творі.	а) розрізняти причину і наслідок подій; б) варіювати причинно-наслідковими залежностями; в) оперувати причинно-наслідковими залежностями; г) відтворювати події з причинно-наслідковими зв’язками;
7. Звужувати інформацію до головного.	а) виділяти головний персонаж твору; б) виділяти текстове смислове навантаження; в) скорочувати оповідання; г) формулювати головну думку твору;
8. Виконувати творчі завдання.	а) домислювати події оповідання; б) інтерпретувати назву оповідання; в) інсценувати події у творі; г) схематично передавати основний зміст оповідань;
9. Передавати власне враження від прочитаного.	а) ставити запитання до оповідання; б) визначати власне ставлення до художнього оповідання; в) розкривати значення вивченого твору; г) визначати жанрові ознаки твору.

Виявлені узагальнені, конкретні уміння та 3-х рівнева структура тексту дозволили виділити 6 типів текстів художніх оповідань за функціями персонажів твору, а саме: „послідовні”, „проекційні”, „розмежувальні”, „прості”, „віртуально-чарівні”, „гуманістичні”. Так, в „послідовних оповіданнях” простежується послідовність веселих дій з наростаючим емоційно позитивним спрямуванням; в „проекційних оповіданнях” відбувається проекція сюжету на дії персонажів і через ці дії впливає позитивним тиском на розуміння сюжету, даний тип оповідання є емоційно нейтральним; „розмежувальні оповідання” характеризуються тим, що події і дії персонажів у творі розрізняються за значенням на позитивні та негативні; події в „простих оповіданнях” насичені предикативністю з емоційною наявністю нейтрального спрямування; розмежовування нереальних і реальних дій персонажа у „віртуально-чарівних оповіданнях” насичені позитивним емоційним спрямуванням; в „гуманістичних оповіданнях” дії персонажів розкриваються через морально-етичну спрямованість.

Аналіз емпіричних даних дослідження та їхнє узагальнення дозволяють зробити загальний висновок про те, що розуміння художніх оповідань можна розцінювати як процес, спрямований на адекватне відтворення прочитаного, що детерміновано структурою тексту. В свою чергу адекватність опосередкована уміннями виділяти змістову та смислову інформацію твору.

У третьому розділі – “Педагогічні умови підвищення ефективності розуміння художніх оповідань слабочуючими учнями 5-7 класів” – описано розроблений педагогічний підхід щодо підвищення ефективності впливу на формування процесу розуміння художніх оповідань слабочуючими учнями 5-7 класів, який апробований у процесі формувального експерименту і перевірений в умовах контрольного експерименту; описано організацію та структуру проведення експериментального навчання; доведено ефективність розробленої та експериментально перевіреної методики оптимізації педагогічного процесу, спрямованого на формування узагальнених і конкретних умінь на 6 типах художніх оповідань.

Виходячи із результатів констатувального експерименту, новий педагогічний підхід розроблено з урахуванням 6 типів оповідань, 9 узагальнених і 36 конкретних умінь, 3-х рівневої структури тексту. Тобто, кожному типу були притаманні так звані оптимальні для даного типу оповідань уміння, які виступають еталонними для певної структури тексту художнього твору. В експериментальному навчанні з кожною дитиною проводилось послідовне навчання від першого типу оповідання до останнього, шостого, типу. Реальна кількість художніх оповідань кожній дитині надавалась в різному обсязі і відповідала сформованості тих умінь, які виявлені як оптимальні для конкретного типу художнього оповідання. Враховуючи вихідні дані, формувальний експеримент проводився індивідуально. Отже, в формувальному експерименті педагогічний підхід базувався на системному поєднанні типу оповідання та узагальнених і конкретних умінь.

В процесі формувального експерименту, виявлені уміння, оптимально розподілилась відповідно до кожного із 6-ти типів художніх оповідань, що виступило основою методики спеціального навчання, яка надана нижче.

Так, структурним особливостям “послідовних оповідань” відповідали оптимальні для загального типу такі конкретні уміння, що формувались у процесі експериментального навчання: виділяти в художньому оповіданні персонажі; виділяти дії персонажів; встановлювати часові зв’язки між подіями у творі; переказувати оповідання; скорочувати оповідання; схематично передавати основний зміст твору.

“Розмежувальні оповідання” характеризувалися своїми особливостями щодо типології, і потребували сформованості таких умінь як: співвідносити вербальну інформацію з графічною; характеризувати події, вчинки і поведінку окремих персонажів; порівнювати образи персонажів твору за однією чи двома ознаками; варіювати причинно-наслідковими залежностями; інсценувати певні події.

Робота над “проекційними оповіданнями” передбачала формування у слабочуючих учнів таких конкретних умінь як: встановлювати місце і час подій в художньому оповіданні; усвідомлено відтворювати дії персонажів твору; відбирати засоби для характеристики персонажа; оперувати окремими епізодами твору; виділяти головний персонаж твору; розрізняти причину і наслідок подій; розкривати значення вивченого твору.

Обсяг умінь, що формувалися у процесі роботи над “простими оповіданнями”, є таким: схематизовано відображати персонажі твору; встановлювати просторові зв’язки між подіями; логічно викладати події художнього оповідання; інтерпретувати назву твору; виділяти текстове смислове навантаження; ставити запитання до оповідання.

“Віртуально-чарівні оповідання” опосередковані формуванням умінь: розрізняти в тексті художнього оповідання пейзажі, описи, художні деталі; опрацьовувати зміст оповідання з метою передачі різного стану персонажа, його зовнішності і характеру; зіставляти зміст прочитаного з ілюстрацією; оперувати причинно-наслідковими залежностями; домислювати події оповідання; визначати жанрові ознаки твору.

Про розуміння учнями “гуманістичних оповідань” свідчили такі уміння: оперувати персонажами твору без апробованої опори на текст; вибудовувати власну розповідь про персонажі; доповнювати зміст тексту діями персонажів; відтворювати події з причинно-наслідковими зв’язками; формулювати головну думку твору; визначати власне ставлення до художнього оповідання.

Формувальний експеримент проводився впродовж 3-х навчальних років (2003-2004, 2004-2005, 2005-2006), системно було задіяно 59 учнів, при цьому, з метою отримання об’єктивних даних, не враховувались діти, які в умовах вікового зростання переходили із одного класу в інший, тобто кількість дітей залишилась незмінною і повторно не враховувалась. Протікання формувального експерименту фіксувалось в окремих протоколах.

З метою логічності викладу та доказовості ефективності запропонованого підходу аналіз даних формувального експерименту згруповано у три підрозділи: 1) за сформованістю умінь виділяти систему образів; 2) за сформованістю умінь відтворювати сюжетну лінію; 3) за сформованістю умінь встановлювати ідейно-тематичне нашарування.

Процес оволодіння конкретними і узагальненими уміннями зафіксовано у протоколах, аналіз яких слугував критеріями відслідковування успішності педагогічного впливу і часу переходу до іншого етапу експерименту відповідно 6 типам художніх оповідань та 9 узагальненим і 36 конкретним умінням. Завершенням формувального експерименту вважалось сформованість всіх вказаних умінь. Відповідно до логіки дослідження проводився контрольний експеримент, метою якого виступало виявлення після цілеспрямованого формування рівня розуміння слабочуючими учнями 5-7 класів художніх оповідань у порівнянні з даними констатувального експерименту.

Отже, проведений контрольний експеримент дозволив підтвердити, що на актуальному рівні розвитку мови і мовлення значно зріс показник рівня розуміння художніх оповідань слабочуючими учнями 5-7 класів, про що свідчать дані.

Рис 1.