12. Галузі психології.

Генетична психологія вивчає спадкові механізми психіки і поведінки, їхню залежність від генотипу. Диференціальна психологія виявляє й описує індивідуальні розбіжності людей, їхні передумови і процес формування. У віковій психології ці розбіжності подано за віками. Генетична, диференціальна і вікова психологія разом узяті є науковою основою для розуміння законів психічного розвитку дитини. Соціальна психологія вивчає людські взаємовідносини, явища, що виникають у процесі спілкування і взаємодії. Педагогічна психологія об'єднує всю інформацію, пов'язану з навчанням і вихованням. Три галузі психології - медична, патопсихологічна, атакож психотерапія - мають справу з відхиленнями від норми в психіці і поведінці людини. Завдання цих галузей психологічної науки - пояснити причини можливих психічних порушень і обґрунтувати методи їх запобігання і лікування. Юридична психологія розглядає опанування людиною правових норм і правил поведінки, а також проблеми формування правової самосвідомості. Психодіагностика ставить і вирішує проблеми психологічної оцінки рівня розвитку дітей та їхньої диференціації.

13. Індивід.

Біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду Homo sapiens, характеризується поняттям «людина». У неї генетично задано особливу тілесну організацію, істотними ознаками якої є прямовисне ходіння, наявність пристосованих до праці рук, високо-розвинутий мозок. Разом із тим людина є істотою суспільною, що має свідомість і самосвідомість. Завдяки суспільству вона має змогу не тільки працювати і пізнавати світ, а й усвідомлювати, співвідносити свої потреби і бажання з обставинами життя. Факт належності живої істоти до людського роду відображається в понятті «індивід». Індивід (лат. individuum — неподільне) — людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens. Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість.

14. Особистість.

 Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.

   Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для її оточення. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.    Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, генетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в реальній дійсності вона стає особистістю.    Об'єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої вона належить. Становлення її неможливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб'єкт яких — особистість. Конкретний розгляд особистості, її життєвого шляху, руху в системі суспільних відносин дає змогу розкрити засади, на яких формуються особистісні властивості.