Вибір методів дослідження

Кожна наука має певну сукупність методів проведення досліджень при вивченні власного предмета, яку можна класифікувати на такі групи:

• методи накопичування фактів, що мають відношення до об’єкта дослідження (спостереження, реєстрація, вимірювання);

• методи описування фактів або властивостей ідеалізованого об’єкта дослідження та факторів, що відбивають ці властивості, а також явищ (процесів), що досліджуються, розвиток яких визначається цими факторами;

• методи аналізу фактів, властивостей, факторів і явищ за різними показниками і критеріями (оцінка, зіставлення, порівняння, класифікація, впровадження, систематизація);

• методи обґрунтування наукових висновків, серед яких мають бути такі методи: побудови (синтезу), доведення, оцінки достовірності;

• методи вибору і обґрунтування наукових рекомендацій, у т.ч. методи побудови (синтезу), оцінки й оптимізації;

• методи інтерпретації та експериментальної перевірки висновків і рекомендацій;

• методи техніко-економічної оцінки рекомендацій.

У процесі вирішення наукової проблеми вчений, як правило, самостійно шукає методи та способи її вирішення. Всі прийняті методичні рішення необхідно фіксувати у формі методик, які періодично переглядаються.

4. Види та джерела наукової інформації

Система інформаційного забезпечення наукових досліджень включає три компоненти:

- інформацію як сукупність відомостей;

- органи інформаційного забезпечення, які відповідають за збереження та поширення інформації;

- програмно-методологічні засоби (інструменти), що забезпечують доступ до інформації.

Щоб забезпечити конкретне наукове дослідження інформацією, необхідно, передусім, на змістовно-теоретичному рівні чітко визначити необхідний обсяг і структуру інформації, встановити її джерела, знати доступ до наявних інформаційних ресурсів.

Інформаційні ресурси - це сукупності інформаційних матеріалів - документів і масивів інформації у формі публікацій, наукових звітів, електронних записів (баз даних). Структурною одиницею інформаційного ресурсу є науковий документ, тобто матеріальний об'єкт, який містить науково-технічну інформацію і призначений для її збереження і використання.

Документи поділяються на первинні і вторинні. Первинні (фактографічні) документи містять безпосередньо результати наукових досліджень, проектно-конструкторських робіт, виробничої діяльності тощо, вторинні (бібліографічні) - це результати аналітико-синтетичної і логічної переробки первинних документів.

Документи науково-технічної інформації представлені такими основними групами: друковані, машинописні (рукописні).

Друковані джерела інформації включають: навчальні матеріали; наукові матеріали; нормативні матеріали; статистичні матеріали; інші матеріали.

Навчальні матеріали - це видання літератури з навчальних дисциплін (підручники, навчальні посібники, програмно-методичні матеріали), призначені для підготовки спеціалістів в окремих галузях.

Наукові матеріали видаються у вигляді монографій, узагальнюючих наукових праць, збірників статей, рефератів, тез, в яких висвітлюються різні наукові проблеми.

Нормативні матеріали видаються органами законодавчої та виконавчої влади різних рівнів у вигляді законів, наказів, інструкцій, положень (стандартів) тощо і містять основні норми й правила та є основою для здійснення будь-якої діяльності.

Статистичні матеріали - відомості про розвиток національної економіки, подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Державним комітетом статистики України. Статистичні матеріали складаються з економічних, демографічних, соціальних та інших матеріалів.

інших матеріалів представлена науково-популярними, рекламними, патентно-ліцензійними, довідковими, бібліографічними, виробничими матеріалами тощо.

До рукописних документів відносять носії інформації, які не пройшли редакційно-видавничу обробку і не виготовлені поліграфічним способом (дисертації, науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності тощо).

У ході дослідження дослідник опрацьовує велику кількість літературних джерел, інформацію з яких неможливо запам’ятати чи виписати в повному обсязі, тому необхідно при її обробці використовувати такі способи фіксації інформації: анотація; резюме; тези; реферат; цитата; конспект; покажчики.

Бібліографічний пошук інформації

Протягом століть інформаційне забезпечення здійснювали бібліотеки, а основним інструментом, що забезпечував доступ до інформаційних ресурсів, була бібліографія. Основа бібліографічного інформаційного пошуку - бібліотечні каталоги (основні й допоміжні). В основних каталогах опис літературних джерел формується за галузями знань (систематичні каталоги) та за алфавітом (прізвища авторів або назви книг). Допоміжні каталоги -це каталоги періодики, картотеки статей і рецензій.

Традиційним засобом упорядкування документальних фондів є бібліотечно-бібліографічні класифікації. Пошук інформації здійснюється за допомогою інформаційно-пошукової мови - Універсальної десяткової класифікації (УДК), яка охоплює увесь універсум знань. УДК є міжнародною системою класифікації творів друку і документальних матеріалів, ієрархічна її структура дозволяє детально подати зміст документальних фондів і забезпечує оперативний пошук інформації.

В основі структури індексів УДК лежить принцип десяткових дробів, за яким усі галузі знань поділені на 10 основних класів, кожний клас - на 10 розділів, а розділ - на 10 підрозділів. Кількість етапів поділу залежить від необхідного ступеня деталізації. Кожна нова цифра уточнює попереднє значення індексу. Після кожного третього знака ставиться крапка. З метою подальшої деталізації до основного індексу приєднуються нові цифри за допомогою таких символів, як: крапки, дужки, дефіс, лапки тощо. Нові цифри уточнюють, звужують тему, що забезпечує досить швидкий пошук інформації для будь-якої вузькоспеціалізованої теми.

Перша цифра індексу УДК - клас галузі знань, наприклад: 0 - загальний відділ, 1 - філософія, психологія, 3 - суспільні науки; 5 - математика та природничі науки; 6 - прикладні науки, медицина, техніка і т.д. Подальшу деталізацію розглянемо на прикладі конкретного індексу. Скажімо, УДК 339.187.2 означає:

З - суспільні науки, 33 - економіка, 339 - торгівля,

339.1 - загальні питання торгівлі, ринок, 339.18 - економічні аспекти торгівлі, 339.187 - продаж,

339.187.2 - продаж, що стимулює попит.

Якщо інструментом стимулювання продажу є реклама (індекс 659.1), то індекси продажу і реклами об'єднуються за допомогою знака відношення (:), тоді індекс УДК матиме таку структуру: 339.187.2:659.1.

Вторинні, інформаційні документи - це бібліографічні й реферативні видання, метою яких є оперативна інформація як про самі публікації, так і про їх зміст. Такі документи у друкованому чи електронному вигляді видають інститути, служби науково-технічної інформації (НТГ), центри інформації, бібліотеки.

В Україні це: Книжкова палата України, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, Національна бібліотека ім. В.І.Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодержавного або регіонального рівня.

Вивчення літературних джерел необхідно починати з фундаментальних робіт і рухатися від загального до частинного, вид базових положень до більш конкретних.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.

В кінці кожної роботи після висновків подається список використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

• у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

• в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв;

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (зокрема: ГОСТ 7.1.-84 Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составлєтшя. ДСТУ 3582-97 Інформація та документація скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі: Загальні вим­ги та правила: ГОСТ 7.12-93 Библиографическая запись.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін. Дотримання авторами вимог чинних стандартів є обов'язковим.

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, відбиває самостійну творчу роботу автора і свідчить про рівень проведеного дослідження.