Графічне відображення завдань системи мотивації

Деякі потреби можуть задовольнятися лише матеріально, інші - лише морально. Втім переважна частина потреб може бути задоволена комбінацією нематеріальних (у тому числі організаційних, тобто свідомо закладених у системі керування) і матеріальних засобів. При цьому важливим є те, що різні категорії працівників повинні мотивуватися по різному.

У Німеччині для нового покоління, яке вступило в трудове життя на рубежі 90-х років, характерні зміни оцінних орієнтацій, спонукаль­них мотивів до праці. На перший план висуваються самореалізація і саморозвиток.

Як показують спостереження, коли у нас всім без винятку праців­никам організації на певний, однаковий і значний рівень підвищити платню, то продуктивність праці зростає тільки на певний незнач­ний проміжок часу, а потім знову знижується до тієї межі, яка була до підвищення платні.

Отже, зарплата є необхідним, але не найголовнішим і універсаль­ним стимулятором ефективності праці персоналу. Ось деякі основні мотиви праці

2.1. Реалізація потенціалу особистості

При опитуванні на запитання, чому вони працюють, американці найчастіше відповідали: «Тому що мені подобається те, що я роб­лю». Більшість людей шукає таку роботу, яка б розвивала їхні здібності і викликала задоволення.

Із спілкування з багатьма кваліфікованими робітниками неінтелектуальних професій робимо висновок, що їхній творчий потенці­ал, який не реалізувався на роботі, знаходив «вихід» у домашніх спра­вах: затишному і зручному обладнанні свого житла, дачі. Або ж у переливанні нереалізованого потенціалу в хобі - рибалку, мислив­ство, столярство, різьблення по дереву тощо.

Звідси зауваження: добре, коли основна праця людини є одночасно і хобі. Такий працівник повністю віддаватиметься роботі, його ані підга­няти, ані тримати в «їжакових рукавицях» не треба, він викладеться сам. Але це не означає, що начальникові можна цим зловживати. Таку людину потрібно стимулювати і матеріально, і морально. Інакше прий­де розчарування, і він собі знайде інше місце роботи.

2.2. Самоствердження

При спілкуванні, хоча це, може, і не зовсім тактовно, люди часто запитують один у одного, хто, де чи ким працює.

Коли людина досягає успіхів на роботі, вона відчуває себе повно­цінною особистістю і за інших обставин. У неї змінюються поведін­ка, манери, спосіб спілкування. Тому кажуть, що краще бути пер­шим в гальському селі, ніж останнім у Римі.

Якщо ж людина не самоствердилась на роботі, то відчуває свою неповноцінність, у неї виробляється ряд комплексів: нерішучість, бо­ягузливість, послаблюється воля, наполегливість. А це відбивається на ділових якостях чи компенсується в деспотичному ставленні до членів сім'ї або до в чомусь залежних сторонніх людей.

Самоствердитись - це, іншими словами, зайняти своє місце в соціумі як у внутрішньому плані (ти сам відчуваєш, що на своєму місці), так і у зовнішньому (навколишні також визнають, що ти на своєму місці).

У психологічному розумінні процес самоствердження – це власне зростання до свого образу, створеного рівнем домагань.