Відмінності розумової відсталості від затримки психічного розвитку та подібних станів

Під розумовою відсталістю слід розуміти стійке, незворотнє порушення пізнавальної діяльності, яке виникло у результаті органічного ураження головного мозку. У даному визначенні чітко виділяються два взаємопов'язані діагностичні критерії: психолого-педагогічний (стійке порушення пізнавальної діяльності) та клінічний (органічне ураження головного мозку). Відсутність одного з названих критеріїв призведе до неправильного, помилкового розуміння сутності розумової відсталості.

Розумова відсталість не є позначенням якогось конкретного захворювання. Це порушення інтелектуальної діяльності, а виникає воно на фоні ушкодженої нервової системи. Таким чином, розумова відсталість є загальним показником психічного розвитку дитини. Іноді несприятливі умови знижують пізнавальну діяльність дитини. Діти, які мають значні порушення у роботі зорового, слухового, мовленнєвого, рухового аналізаторів, без відповідної корекційної допомоги будуть відставати від нормально розвинених ровесників. Відомо також, що дитина, позбавлена правильних умов виховання, виявляє зниження пізнавальної діяльності та емоційно-вольової сфери. У описаних випадках має місце тільки одна з ознак — зниження пізнавальної діяльності, що явно недостатньо для того, щоб стверджувати, що дитина має розумову неповноцінність. За створення сприятливих спеціальних коригуючих умов діти з вадами зору, слуху, мовлення успішно розвиваються, якщо в них не відмічено другої ознаки — органічного ураження головного мозку.

Різні захворювання головного мозку — енцефаліти, менінгіти, а також поліомієліт, травми, гострі інтоксикації хімічними препаратами тощо є важкими недугами. Проте захворювання нервової системи не завжди призводять до порушення пізнавальної діяльності, зокрема, до розумової відсталості.

Отже, у визначенні розумової відсталості суттєвою є нерозривність двох названих ознак, провідною з яких буде інтелектуальне порушення.

За всієї складності психологічної діагностики необхідно знати деякі критерії, що є принциповими при класифікації розумової неповноцінності:

- розумово відстала дитина з великими труднощами орієнтується у завданні, в більшості випадків їй потрібне пояснення, показ, багаторазовість повторення;

- спосіб діяльності при виконанні завдання вирізняється відсутністю обдуманості, послідовності, невмінням скласти план дій;

- діти з первинно збереженим інтелектом вміють користуватись допомогою дорослого, тоді як розумово відсталій дитині у подібній ситуації і після показу потрібне спеціальне навчання, а перенос засвоєної навички потребує багаторазового підкріплення;

- діти з первинними дефектами мовлення, слуху критично оцінюють результати своєї праці, при невдачах у доступних видах діяльності домагаються подолання помилок. Діти з розумовою відсталістю некритичні до себе, завищують оцінку своїх можливостей, не помічають припущених помилок, не прагнуть самостійно їх подолати.

Олігофренія і деменція

У сучасній психіатричній та психолого-педагогічній літературі до розумової відсталості відносять два стани порушень інтелекту: олігофренію та деменцію.

Олігофренія — стійкий недорозвиток складних форм психічної діяльності, що виникає внаслідок ушкодження центральної нервової системи на ранніх етапах онтогенезу (ембріональному, допологовому, натальному, постнатальному до віку 1,5-2 роки).

Психологічна характеристика олігофренії зводиться до незворотнього загального психічного недорозвитку з переважанням провідного інтелектуального дефекту — слабкості аналітико-синтетичної діяльності, несформованості абстрактно-логічного мислення. Клінічна характеристика виключає наявність плинного хворобливого процесу у нервовій системі.

Олігофренії властиві такі ознаки:

а) ранні терміни ушкодження центральної нервової системи, при цьому хвороба не прогресує, дитина розвивається на дефектній основі;

б) недорозвиток пізнавальної діяльності, пов'язаний з уповільненням темпу психічних процесів, недосконалістю формування всіх інтелектуальних вмінь та навичок, несформованістю емоційно-вольової сфери та особистості в цілому. Разом з тим показники фізичного розвитку (вага, зріст) не є провідними при олігофренії.

Деменція — порушення сформованого інтелекту. Вона виникає в результаті перенесеного після 1,5-2 років або внаслідок плинного захворювання центральної нервової системи у дошкільному, молодшому шкільному або підлітковому віці. Існує багато форм прояву деменції.

Олігофренія характеризується несформованим інтелектом, можливості його становлення визначаються складністю перенесеного захворювання нервової системи: психічний розвиток у цьому випадку або неможливий (ідіотія), або ускладнений (імбецильність, дебільність).

Відмінною (від олігофренії) ознакою деменції є збідненість сформованого інтелекту та іноді наростаючий розпад психіки. Психологічні характеристики дементних дітей визначаються даними клініки (причини захворювання; час виникнення; міра складності), індивідуальними та типологічними особливостями дитини, мірою медичної та педагогічної допомоги хворому.

Деякі захворювання нервової системи (менінгіт, менінгоенцефаліт, нейроінфекції, травми) призводять до невеликих деструктивних змін у головному мозку. [У цих дітей інтелектуальна діяльність порушена негрубо]. Основні труднощі навчання та виховання цієї групи учнів пов'язані з порушенням уваги, працездатності, вольових дій, швидкою втомлюваністю.

Таким чином, за деяких форм деменції (коли відсутні плинні захворювання нервової системи) спостерігається пошкодження лише окремих аспектів особистості та пізнавальної діяльності, тоді як деменція, що супроводжується плинним нервово-психічним захворюванням (епілепсія, шизофренія, гідроцефалія, нейросифіліс тощо), часто призводить до очерствіння емоційно-вольової сфери, втрати інтелектуальних навичок та особистісних характеристик.

Диференційна психологічна характеристика дітей-олігофренів

Для допоміжної школи найбільш цінною та продуктивною у систематиці олігофренії є класифікація, розроблена М.С.Певзнер, побудована на основі клініко-патогенетичного принципу [8].

Виділяють такі основні форми олігофренії:

1) основна неускладнена;

2) ускладнена порушенням нейродинаміки;

3) олігофренія з психопатоподібними формами поведінки;

4) олігофренія з порушеннями різних аналізаторів;

5) олігофренія з виразною лобною недостатністю.

Основна неускладнена форма олігофренії характеризується недорозвитком складних форм пізнавальної діяльності за відносної збереженості нейродинаміки, емоційно-вольової сфери, працездатності, поведінки, цілеспрямованої діяльності. Такі діти складають основний контингент учнів допоміжної школи. Як правило, вони дисципліновані врівноважені, успішно засвоюють навчальну програму, охоче та самостійно виконують різноманітні доручення, люблять та вміють працювати. Достатня збереженість їхньої емоційно-вольової сфери сприяє формуванню позитивних рис особистості. Не рідко неускладнена олігофренія важко диференціюється у дошкільному віці, тому діти з такою формою недоумства приходять у допоміжну школу після 1 -2 років неуспішного навчання у масовій школі.

При олігофренії, ускладненій нейродинамічними розладами, порушення пізнавальної діяльності поєднується з явищами психомоторної розгальмованості (збудливості), або загальмованості (гальмування). У першому випадку працездатність та психічний розвиток дитини будуть порушуватись через підвищену імпульсивність, неврівноваженість, рухову розгальмованість. Ці діти не можуть тривало зберігати працездатність, вони неуважні, неохайні, не можуть цілеспрямовано виконувати завдання. Часто, у випадку невдачі, відмовляються працювати, плачуть, конфліктують з учителями та ровесниками. У другому варіанті інтелектуальний недорозвиток посилюється загальмованістю. Такі діти все роблять повільно, часто не розуміючи змісту словесних інструкцій; їх не цікавить гра і все, що їх оточує; навчальні та трудові навички формуються у них дуже повільно.

Олігофренія, ускладнена психопатоподібними розладами, являє певну складність у педагогічної роботи, оскільки психічний недорозвиток звичайно супроводжується виразною афективністю, патологією потягів (ненажерливістю, сексуальністю тощо). Основне завдання у роботі з цими дітьми полягає в упорядкуванні їхньої поведінки, підпорядкуванні вимогам вчителя та вихователя.

Олігофренія, ускладнена порушеннями у системі окремих аналізаторів, характеризується виразними локальними ураженнями головного мозку. При цьому недоумство поєднується з дефектами зору, слуху, мовлення, опорно-рухового апарату.

5. При олігофренії, ускладненій важкими порушеннями функцій лобних ділянок мозку, виявляється грубий недорозвиток особистості з виразною некри­тичністю до ситуації. Недоліки пізнавальної діяльності у дітей виявляються на фоні порушених потреб, мотивів, інтересів, очерствілої емоційно-вольової сфери. Таких учнів у допоміжній школі небагато, проте вони потребують від педагогів підвищеної уваги та контролю, оскільки іноді у стані афекту можуть бути небезпечними для себе та оточуючих. Корекційна робота педагога повинна бути спрямована на виховання позитивних якостей, вирівнювання поведінки, на трудотерапію, пом'якшення недоліків пізнавальної діяльності.