
- •13. Соціально-забезпечувальні правовідносини, їх види та підстави виникнення
- •15. Соціально-страхові правовідносини
- •16. Юридичні факти, що породжують соціально-забезпечувальні правовідносини
- •17. Об’єкти соціально-забезпечувальних правовідносин
- •18. Страховий стаж за правом соціального забезпечення
- •19. Спеціальний трудовий стаж та його значення для права соціального забезпечення
- •Розділ 5 суб’єкти права соціального забезпечення
- •20. Загальна характеристика суб’єктів права соціального забезпечення
- •23. Суб’єкти, які сприяють реалізації права на соціальне забезпечення
- •25. Соціальні страхові фонди як суб’єкти права соціального забезпечення
- •26. Пенсійний фонд України як суб’єкт права соціального забезпечення
ПРАВОВІДНОСИНИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
12. Поняття та види правовідносин соціального забезпечення
Суспільні відносини, що зазнають впливу правових норм, набувають значення правових відносин. У сфері соціального забезпечення суспільні відносини регулюються відповідними нормами права, а, отже, законодавство про соціальне забезпечення є необхідною передумовою існування їх у правовій формі. Поза правом відносини соціального забезпечення існувати не можуть, оскільки за своїм соціально-цільовим призначенням вони спрямовані на створення реальних можливостей для здійснення одного з найважливіших прав людини — права на соціальний захист.
Наявності лише норм права не достатньо для динаміки правовідносин соціального забезпечення. Вони виникають, змінюються чи припиняються після того, як учасники майбутніх правових відносин вчинять певні дії, наприклад, зареєструються у державній службі зайнятості як особи, які шукають роботу, звернуться із заявою про призначення відповідної пенсії тощо.
Учасники правовідносин соціального забезпечення, як і будь-яких інших правовідносин, наділяються суб’єктивними правами та юридичними обов’язками. Держава при цьому є гарантом реалізації цих прав та здійснення обов’язків.
Правовідносини соціального забезпечення за кількісним складом суб’єктів є простими, оскільки права і обов’язки учасників поділені між 2 сторонами у протилежних напрямах (особа, що зазнала впливу соціального ризику, має права, а уповноважені державою орган чи установа — відповідно обов’язки). За характером дії зобов’язаного суб’єкта ці правовідносини вважаються односторонньо активними, оскільки для реалізації суб’єктивного права зобов’язана особа повинна вчинити відповідні передбачені законом дії (призначити пенсію, сплатити страховий внесок тощо).
Правовідносини соціального забезпечення мають ряд спільних рис і ознак, що відображають їх природу, характер, склад та зміст і обумовлюють те, що правовідносини соціального забезпечення виступають самостійним різновидом правових відносин. Разом з тим ці правовідносини досить різноманітні за своїми суб’єктами, об’єктами та підставами виникнення, у зв’язку з чим їх прийнято поділяти на окремі відносно самостійні види. Вони утворюють систему взаємопов’язаних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами різного функціонального призначення: соціально-забезпечувальними (матеріальними), соціально-страховими та процедурними.
Характеризуючи правовідносини у сфері соціального забезпечення, необхідно брати до уваги увесь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі права. Тобто, правовідносинами соціального забезпечення слід вважати не тільки соціально-забезпечувальні відносини, а й соціально-страхові відносини та відносини, пов’язані з встановленням юридичних фактів, що є підставою для реалізації особою права на соціальне забезпечення (процедурні відносини).
Отже, правовідносини соціального забезпечення — це врегульовані нормами однойменної галузі права суспільні відносини, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а також пов’язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.
Основою всієї системи правовідносин соціального забезпечення вважаються соціально-забезпечувальні правовідносини. Це правовідносини щодо матеріального забезпечення громадян, які зазнали впливу соціального ризику. Вони є визначальними для галузевих правовідносин. Саме завдяки їм відбувається реалізація права особи на отримання будь-якого з видів соціального забезпечення. Це типові правовідносини матеріального характеру. Всі інші правовідносини цієї системи виконують допоміжну роль.
Соціально-страхові правові відносини покликані забезпечити належний рівень фінансування та обліку соціальних коштів, що необхідні для матеріального забезпечення громадян. Саме завдяки соціально-страховим правовідносинам формується фінансова база коштів, які спрямовуються на оплату соціального забезпечення конкретного виду. Так, страхові внески в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття використовуються для соціального забезпечення безробітних та членів їхніх сімей, а кошти, що акумулюються у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, — для забезпечення громадян при настанні такого випадку.
Основне функціональне призначення процедурних правовідносин полягає в організації практичної реалізації права громадян на матеріальне забезпечення. Для цього законом передбачено певний порядок та процедуру такої реалізації. Держава з прийняттям матеріальних норм одночасно визначає і форми їх реалізації, встановивши відповідні правила і процедури. Наприклад, щоб отримати допомогу з тимчасової втрати працездатності особа попередньо повинна оформити в установленому порядку листок непрацездатності. Тобто соціально-забезпечувальним правовідносинам з тимчасової втрати працездатності передують процедурні правовідносини щодо підтвердження факту непрацездатності між особою та медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).
Соціально-страхові та процедурні правові відносини мають допоміжний характер стосовно матеріальних соціально-забезпечувальних правовідносин. При цьому вони або передують основним матеріальним правовідносинам (щодо встановлення юридичних фактів, сплати страхових внесків, реєстрації учасників відповідного соціального фонду тощо), або ж існують одночасно з ними, супроводжуючи їх впродовж всього терміну існування таких правовідносин (щодо зміни групи інвалідності чи у зв’язку зі зміною виду соціального забезпечення).
13. Соціально-забезпечувальні правовідносини, їх види та підстави виникнення
Соціально-забезпечувальні правовідносини є визначальними у системі правових відносин соціального забезпечення. Вони становлять комплекс суспільних відносин, що врегульовані нормами права та стосуються матеріального забезпечення громадян чи надання їм соціальних послуг і пільг у разі настання соціальних ризиків за рахунок коштів соціальних фондів та бюджетів різних рівнів.
За своїми сутнісними характеристиками соціально-забезпечувальні правовідносини належать до розподільчих відносин, оскільки в юридичній формі виражають і закріплюють економічні відносини перерозподілу відповідних грошових коштів (державного та місцевих бюджетів і спеціально створених фондів).
Характерною рисою соціально-забезпечувальних правовідносин є їх так звана персоніфікація (індивідуалізація). Вона дістає вияв у тому, що обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи (наприклад, розмір пенсії) зумовлюється саме її періодом трудової діяльності та сплатою страхових внесків, розміром середнього заробітку, відсотком втрати працездатності, сімейним станом, кількістю утриманців тощо.
За тривалістю в часі соціально-забезпечувальні правовідносини можуть бути постійними (регулярними) або ж відбуватися як одноактна дія. Так, виплата пенсій усіх видів здійснюється щомісячно і впродовж певного терміну, на який вона призначена: наприклад, пенсії за віком та вислугу років призначаються довічно, по інвалідності — на весь час інвалідності особи або довічно, пенсії в разі втрати годувальника — до досягнення повноліття дітьми померлого годувальника тощо. Разом з тим такий вид соціального забезпечення, як допомоги, є переважно одноразовим (допомога по вагітності та пологах, одноразова допомога при народженні дитини, допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю тощо). Надання соціальних послуг також може відбуватись або одноразово, або регулярно (тривалий час). Так, наприклад, побутове обслуговування одиноких осіб похилого віку органами соціального забезпечення здійснюється регулярно (2—3 рази на тиждень) протягом тривалого часу, а забезпечення інвалідів засобами пересування має одноразовий характер.
Соціально-забезпечувальні правовідносини, утворюючи єдину цілісну структуру, є тим не менше досить неоднорідними, що дає підстави класифікувати їх за різними критеріями.
Найпоширенішою можна визнати класифікацію за видами соціального забезпечення, де, як відомо, виділяють пенсійне забезпечення, допомоги, соціальні пільги та соціальне обслуговування. Зазначені види зумовлюють відповідний поділ соціально-забезпечувальних правовідносин на пенсійні, допомогові та правовідносини щодо надання соціальних пільг і обслуговування. Натомість, чимало з цих видів можна класифікувати на окремі підвиди залежно від виду соціального забезпечення, на який претендує особа. Так, правовідносини в сфері державного пенсійного забезпечення поділяють на правовідносини пенсійного забезпечення за віком, у зв’язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання, інвалідністю внаслідок професійного захворювання та пенсії у разі втрати годувальника (у солідарній пенсійній системі), щодо забезпечення довічною пенсією чи одноразовою виплатою (у накопичувальній системі).
Для класифікації допомогових правовідносин, як і для класифікації самих видів допомог використовуються дещо інші критерії. Так, за характером суб’єктного складу всі ці правовідносини поділяються на правовідносини з надання соціальних допомог сім’ям з дітьми, тимчасово непрацездатним громадянам, безробітним, малозабезпеченим особам, особам, що постраждали внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха); а за джерелами фінансування — на допомогові правовідносини в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування та в бюджетній сфері.
Чимало з цих видів потребують ще більш детального поділу. Так, класифікуючи допомоги сім’ям з дітьми за соціальним ризиком, можна виділити: допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, одноразові допомоги при народженні дитини, допомоги по догляду за дитиною, допомоги на дітей одиноким матерям тощо.
14. Процедурні правовідносини у праві соціального забезпечення
Процедурними правовідносинами, що є складовим елементом правових відносин соціального забезпечення, можна вважати врегульовані галузевими нормами відносини, які виникають у результаті встановлення юридичних фактів, що є необхідними для функціонування соціально забезпечувальних правовідносин.
Процедурні правовідносини вважаються допоміжними правовими відносинами. Їх основним призначенням є сприяння у виникненні і створенні умов для реалізації матеріальних правовідносин. За своїм характером вони належать до так званих правозастосувальних правових відносин. Об’єктом цих правовідносин є юридично значуще рішення компетентного органу про встановлення відповідних юридичних фактів.
Процедурні правовідносини виникають у результаті добровільного волевиявлення особи, що претендує на той чи інший вид соціального забезпечення. Зазвичай воно дістає вияв у формі заяви самої особи або її законних представників до відповідного уповноваженого органу про встановлення юридично значущого факту для призначення конкретного виду соціального забезпечення. Слід мати на увазі, що для виникнення процедурних правовідносин на момент подання такої заяви особа повинна мати суб’єктивне право на отримання певного виду соціального забезпечення. Тому законодавець зобов’язує громадянина разом із заявою подавати необхідні документи, що підтверджують це його право. Без них заява сама по собі не матиме юридичного значення для вирішення питання по суті.
Суб’єктами процедурних правовідносин соціального забезпечення виступають: з одного боку — фізична особа, що звертається до компетентного органу за встановленням відповідного юридично значущого факту; а з другого — уповноважені державою органи, покликані встановлювати юридичні факти та приймати рішення про призначення соціального забезпечення.
Основу змісту процедурних правовідносин становлять взаємні права і обов’язки учасників цих правових відносин. На уповноважений орган покладається обов’язок встановити юридичний факт та призначити за наявності всіх необхідних об’єктивних підстав і документів, що їх підтверджують, той чи інший вид забезпечення, на який претендує і має право громадянин. Особа ж має право звернутися із заявою до компетентного органу про встановлення відповідних юридичних фактів та призначення належного їй виду соціального забезпечення. При цьому на неї покладається обов’язок подати необхідні документи і докази, що підтверджують її право на соціальне забезпечення. Додатковими елементами змісту процедурних правовідносин можуть бути інші взаємні права й обов’язки сторін: право вимагати від зобов’язаного суб’єкта сприяти у встановленні доказів, яких не вистачає; право вимагати своєчасного виконання зобов’язань іншою стороною; за наявності права на декілька видів соціального забезпечення, що виключають один одного, обирати на власний розсуд один із них тощо.
Визначальним для змісту цих правовідносин є безперечно конституційне право особи, якому відповідає обов’язок компетентного правозастосовного органу розглянути заяву із доданими до неї документами та прийняти відповідне рішення — встановити юридичний факт або зафіксувати наявність повного юридичного складу з призначенням конкретного виду соціального забезпечення.
Саме результат діяльності компетентних органів, що фіксується у відповідному рішенні і який в подальшому стає юридично значущим фактом, необхідним для виникнення матеріальних соціально-забезпечувальних правовідносин, є об’єктом процедурних правовідносин.
Для з’ясування характерних особливостей процедурних правовідносин їх прийнято поділяти на окремі види. Зокрема, з огляду на матеріальні правовідносини, які вони обслуговують, розрізняють: процедурні правовідносини в пенсійному забезпеченні, процедурні правовідносини в сфері соціальних допомог тощо.