V. Наукова новизна дослідження

Обов’язковим елементом вступу є визначення новизни дослідження. Вона полягає не лише в залученні до наукового обігу нового ілюстративного матеріалу, а й у глибшому, ніж у відомій науковій літературі, його аналізові, в узагальненні відомих досліджень з обраної проблеми та порушенні нових питань. Автор наукової роботи коротко викладає наукові положення, запропоновані ним особисто. Студент повинен показати, у чому полягає відмінність отриманих результатів від уже відомих, охарактеризувати ступінь новизни (“уперше отримано”, “удосконалено”, “набуло подальшого розвитку” тощо). Ні в якому разі не можна робити виклад наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а новизна фактично залишається незрозумілою.

Усі наукові положення з урахуванням рівня їх новизни є теоретичною базою виконання в роботі наукових завдань і проблем.

При формулюванні наукової новизни можна вживати такі вирази: “вперше здійснено комплексне ...”, “створена концепція, що узагальнює ... і розвиває ...”, “ ... досліджено специфічні зв’язки ...”, “... визначено ефективність ...”, “доведена залежність між ...”.

Наприклад, наукова новизна роботи “Евфемізми в українській мові (на матеріалі преси)” (автор З. Дубинець) полягає у тому, що вперше на матеріалі україномовного газетного дискурсу здійснено комплексний аналіз евфемістичних номінацій; по-новому осмислено феномен евфемії в психологічному, соціальному і власне лінгвістичному аспектах; уточнено головні й факультативні ознаки евфемізмів; систематизовано типи досліджуваних субститутів; виявлено й обґрунтовано різницю між евфемією та суміжними мовними явищами. Охарактеризовано роль періодики в процесі евфемізації; проаналізовано функції евфемізмів, теми та сфери, способи евфемізації в пресі, установлено їхню залежність від особливостей газетно-публіцистичного стилю та типологічної групи видання. Досліджено продуктивність прийомів і способів евфемізації. Зосереджено увагу на динаміці евфемізмів у межах певних тематичних груп.

Або наукова новизна у дослідженні Л. Ікітян “Художній експеримент як художня стратегія в прозі та драматургії Леоніда Андрєєва” полягає в тому, що “в ній уперше:

• художній експеримент представлено як ключовий принцип творчого мислення й художньої практики Леоніда Андрєєва;

• здійснено аналіз прози й драматургії автора у світлі експериментальних технологій як стрижневих для його творчого методу;

• розроблено й аналітично аргументовано типологію сконструйованих письменником експериментальних оповідних «моделей» та психотипів героя-апробатора;

• форми художнього втілення авторського «я» розглянуто в межах проблеми художньої комунікації;

• введено до обігу та відповідно інтерпретовано поняття «експериментальна стратегія», «протоексперимент», «герой-експериментатор».

Обраний підхід дозволив скорегувати судження щодо основних аспектів світогляду автора й специфіки їх творчого відображення, уточнити трактування репрезентативних творів: «Мои записки», «Иуда Искариот», «Сашка Жегулев», «Собачий вальс», «Дневник Сатаны»; встановити значення й місце у спадщині майстра його маловивчених завершених текстів («В холоде и золоте», «Неосторожность», «Покой»), начерків («Гибель самозванца», «Из глубины веков») та низки задумів”.