IV. Методи дослідження

Поняття методу досить широке, його застосування реалізується шляхом використання наукових прийомів дослідження, з якими ви емпірично (тобто на основі власних спостережень) знайомитеся під час опрацювання наукової літератури. Цих прийомів дуже багато, вони часто залежать не лише від методу, а й від розділу знань про мову або літературу, який вивчається. Базуються вони головним чином на процедурах фіксації й зіставлення мовних та літературознавчих явищ, встановлення в них спільного й відмінного, виділення їх складників тощо.

Студенту треба вказати методологічні засади проведеного дослідження, але недостатньо їх лише перерахувати. Перелік використаних в роботі методів, прийомів, підходів варто подавати коротко, але змістовно, визначаючи, що конкретно досліджувалося тим чи іншим методом. Виклад цього матеріалу повинен відтворювати логічність та доцільність застосування саме цих методів.

Ось, наприклад, як обґрунтовано вибір методів у дослідженні З. Дубинець “Евфемізми в українській мові (на матеріалі преси)”: “У роботі використані такі методи: описовий для повного опису й інвентаризації типів евфемістичних номінацій; метод контекстуального аналізу − для виділення фонової інформації, що впливає на використання евфемізмів; дескриптивний – для інтерпретації семантико-стилістичних та функціонально-прагматичних особливостей евфемістичних субститутів; структурного аналізу – для визначення характерних особливостей структури певних груп евфемізмів; прийоми: опозиційний – для розмежування евфемії та подібних мовних явищ; таксономічний − для класифікації досліджуваних мовних явищ”.

У дослідженні Л. Ікітян “Художній експеримент як художня стратегія в прозі та драматургії Леоніда Андрєєва” зазначено:

“У роботі використано системний і дискурсний підходи до інтерпретації літературного тексту, що дозволяють виявити специфіку досліджуваного художнього явища всебічно, з урахуванням культурно-історичних процесів епохи, індивідуально-авторської рефлексії на них, а також чинника читацького сприйняття зображуваного.

Вичленовування експерименту й тлумачення його змістовно-поетичної природи базуються на критеріях порівняльного, структурно-семантичного, мотивного, типологічного аналізу.

Класифікація художнього експерименту вибудовується на дистрибутивно-контекстуальній основі, тобто згрупуванні за характеристикою його прояву в тексті як: а) способу презентації авторського «я»; б) форми самопрояву героя”.

Приклад більш схематизованого, але водночас докладного обґрунтування вибору методів надано в авторефераті дисертації Ю. Даценко “Своєрідність міфологізму у творчості Ф. Грільпарцера”:

“Для реалізації поставленої мети і завдань використовується комплексний підхід, що базується на синтезі наступних методів: 1) біографічний (трактує літературний твір у світлі біографії його автора) – цей метод дозволяє розглянути творчість Ф. Грільпарцера як відображення й рефлексію його суб’єктивного життєвого досвіду; 2) порівняльно-історичний (розглядає схожість та відмінності літературних явищ на основі прямих контактів) – дає можливість дослідити своєрідність функціонування міфу у творах Ф. Грільпарцера в історико-літературному контексті; 3) історико-генетичний (виявлення джерел літературних явищ) – уможливлює розкриття джерел і чинників міфологізму у творчості австрійського письменника; 4) метод міфопоетичного аналізу (виявлення архетипних сюжетів, образів, міфо-ритуального підтекстів тощо) – дозволяє вивчити способи художнього використання й трансформації міфу, міфологічних образів і мотивів, розглядає принципи введення міфологічних елементів у тексті, їх функціонування у творчості Ф. Грільпарцера”.

За бажанням студент може, обґрунтовуючи методологію роботи, вказати й ті фундаментальні праці чи концепції відомих вчених на яких він або спирається у своїх розвідках, або з якими полемізує, розвиваючи свою точку зору. Але при переліку праць та теорій також треба стисло, проте чітко й точно визначити, що студент бере за основу власного дослідження. Так, у вищезазначеній роботі Ю. Даценко знаходимо: “Теоретико-методологічною базою роботи є праці вітчизняних та зарубіжних дослідників: а) з теорії міфу – Є. Мелетинського, М. Еліаде, О. Фрейденберг, О. Лосєва, С. Аверінцева та ін.; б) з історії та теорії драми – А. Анікста, В. Жирмунського, В. Халізєва, К. Гутке, Г. Шлаффера, О. Лесінга, Ф. Зендле, Г. Шторца, Б. Віте та ін.; в) з питань розвитку австрійської літератури ХІХ століття – В. Шерера, Є. Райха, М. Енцінгера, В. Гайсмаєра, П. Рихло, Б. Сторохи та ін.”