Ііі. Визначення об’єкта й предмета дослідження

Якщо в роботі добре сформульовано мету й завдання, то визначення об’єкта й предмета дослідження, як правило, не викликає труднощів. Проте нерідко буває, що поставленої мети можна досягти, обстеживши схожі, однорідні, але різні мовні/літературні одиниці/явища. Тож визначення об’єкта й предмета роботи певною мірою конкретизує її мету й завдання. Так, дослідниця евфемізмів у сучасному газетному дискурсі, З. Дубинець у вступній частині дисертації зазначила, що об’єктом дослідження є евфемізми в текстах української преси ХХІ ст.

Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як поняття родове (широке, загальне) і видове (часткове, конкретне) відповідно. Тому коли виникає потреба уточнити об’єкт дослідження, визначають ще й його предмет. Так, згадана дослідниця вважала за необхідне сформулювати предмет дослідження, як функції евфемізмів, теми та способи евфемізації в сучасній періодиці.

Отже, в об’єкті виділяється та його частина, яка й є предметом дослідження, на якому сфокусована увага дослідника. Саме предмет дослідження визначає тему наукової роботи і тому закономірне перегукування предмету із тим, що вказано на титульній сторінці. Відмітимо: перегукування, але не копіювання предмета з теми роботи.

Приклад з роботи Л. Ікітян “Художній експеримент як художня стратегія в прозі та драматургії Леоніда Андрєєва”: “Об’єктом дослідження … стали прозові й драматичні твори Л. М. Андрєєва, що реалізують «експериментальний» спосіб освоєння сущого.

Предмет дослідження – творча стратегія письменника, що визначила своєрідність його художнього світу”.

Джерела дослідження (для робіт з мовознавства)

У вступній частині прийнято вказувати на джерела, звідки дібрано мовний матеріал для аналізу. Звичайно тут пишуть, що джерелами (джерельною базою, основою) дослідження послужила укладена автором картотека (чи просто матеріал), дібраний з певного кола текстів (указати, яких саме) або власні записи мовлення носіїв певних територіальних чи соціальних і т. ін. діалектів (теж зазначається, яких). Наприклад, дослідниця відприкметникових словотвірних ланцюжків Л. Коржик у роботі написала, що “матеріалом дослідження послужила спеціальна картотека словотвірних ланцюжків непохідних прикметників, укладена на основі матеріалів одинадцятитомного тлумачного Словника української мови, шеститомного Українсько-російського словника, а також на основі художніх творів українських письменників та публіцистики”.

Часто тут подаються дані про те, яким методом і яку кількість досліджуваних мовних одиниць виявлено в текстах (говорах і т.ін.) чи яку кількість текстів (говорів, населених пунктів) обстежено. Згадана інформація допомагає з’ясувати читачеві, з одного боку, те, наскільки досліджуване явище є вагомим у мовній системі, а з другого, – наскільки репрезентативний зібраний матеріал для того, щоб висновки були вірогідними.

Джерельною базою для наукових робіт можуть слугувати друковані та рукописні тексти різних стилів (художнього, публіцистичного, наукового, конфесійного тощо), історичні пам’ятки, лексикографічні праці, діалектні записи, усне мовлення та ін.