1. Прочитайте, законспектуйте основні положення:

Важливе місце в системі наук гуманітарного циклу педагогічного належить курсу історії України. Він покликаний дати майбутнім учителям сучасні наукові знання з історії своєї Вітчизни, необхідні як у період навчання в університеті, так і по його закінченні.

Термін “історія” - давньогрецького походження і в перекладі означає розповідь, оповідання. З грецької мови цей термін перейшов до латинської і поширився в усіх країнах Європи. Під терміном “історія” ми розуміємо життя та розвиток людського суспільства. З одного боку це процес, рух у часі, а з іншого це пізнання цього руху у періоді та часі. Якщо мати на увазі історію нашої країни, то предметом курсу історії України є вивчення розвитку людини та людського суспільства на українських землях з найдавніших часів, тобто з часу появи людини і до наших днів.

Курс історії України достатньо великий і складний за обсягом проблем. І тоді той хто ставиться з інтересом до власної історії, отримає насолоду від цікавого й корисного її прочитання. Адже історія таке ж багатство, як і власна земля та все, що на ній створено.

Чому вивчення історії своєї країни необхідне вчителю?

По-перше, вивчаючи історію, фахівець оволодіває необхідними для навчання в університеті загальнонауковими методами пізнання об’єктивного буття, які стануть у пригоді, як при вивченні усіх інших наук, так і у діяльності фахівця по закінченні університету.

По-друге, з самого початку своєї діяльності вчитель працює з дітьми, а з часом буде очолювати педагогічні колективи, або можливе стане державним службовцем і для проведення роботи з дітьми та дорослою аудиторією вирішальним може стати звернення до фактів історичних подій, до досвіду минулого.

По-третє, інтерес до минулого своєї країни зумовлений надією знайти в ньому пояснення сучасному та засади виходу на майбутнє.

По-четверте, процеси національно-державного відродження українського народу також стимулюють інтерес до вивчення історії Батьківщини.

Той, хто не пам’ятає уроків історії, приречений пережити їх ще не раз. Саме цим і пояснюється те, чому історія України у вищих навчальних закладах країни є однією з найважливіших гуманітарних дисциплін.

2. Прочитайте, виділіть і запишіть основні періоди історії людства та їх характеристику:

За найновішими даними, людина з'явилася на Землі приблизно 2,5- З млн. років тому. Надзвичайно важливу роль у з'ясуванні цієї дати відіграли експедиції 60 - початку 90-х років XX ст. в Південно-Східній і Східній Африці та розкопки, проведені Робертом та Луісом Лікі в Олдувайській ущелині (Танзанія). На основі їхніх досліджень було переглянуто ряд положень теорії антропогенезу. Тепер вважається, що безпосередніми предками сучасної людини були мавпи, які стояли на порозі олюднення - австралопітеки Південної та Південно-Східної Африки У цьому ж регіоні виникла й перша розумна істота - Ното Наbilis (людина вміла), з діяльністю якої пов'язуються найдавніші знаряддя праці у вигляді оббитих гальок (чопери й чопінгі). Дещо пізніше сформувалися інші типи людини - Ното erectus (пітекантропи, синантропи), котрі розселилися вже й у південній частині Азії і Європи. Всіх їх разом називають архантропами. Близько 150тис. років тому виник неандерталець (палеоантроп - стародавня людина), а 40 - 35 тис. років тому - кроманьйонець (неоантроп - сучасна людина - Ното Sаріепs).

Наші знання про спосіб життя, знаряддя праці, досягнення первісної людини ми одержуємо в результаті археологічних розкопок. Писемні ж джерела про життя минулих поколінь з’являються значно пізніше. Добу, що не залишила нам письмових пам'яток, називають - дописемною. Її поділяють за археологічними знахідками (знаряддями праці) на декілька періодів, - кам'яний, мідно - кам'яний, бронзовий, залізний віки.

Кам'яний вік додатково поділений на періоди відповідно до специфіки технології виробництва. 1) Палеоліт - (від грецьких слів "палайос" - стародавній і "літос" - камінь), від появи людини до X тис. до н.е. У цей час основні знаряддя праці людина виготовляла з каменю, тому що цей матеріал у великій кількості зустрічався у природі.

На думку вчених, розселення первісної людини в межах Східної Європи, зокрема України, відбувалося, головним чином, через Балкани, Угорщину, південь Німеччини й Карпати. Якщо територія Лівобережної України та Криму заселялась через Кавказ і Центральну Європу, то в степову частину південно - східної частини України люди йшли з південного Середземномор'я.

Найбільш давні стоянки первісної людини періоду палеоліту знайдені на Закарпатті, Житомирщині, упродовж середньої течії Дністра, в Донбасі та Криму. Так. Біля села Королево Закарпатської області на високому березі Тиси на глибині 12 м від поверхні було виявлено 15 культурних пластів палеолітичної доби. У найнижчому з них знайдено скребки, рубала, наконечники із каменю, вік яких досягає одного мільйона років.

Протягом палеоліту змінювалась людина. Первісні люди цієї доба займа­лись збиральництвом та полюванням. Близько 150 тис, років тому з явився неандерталець. Обсяг їхнього голов­ного мозку сягав 1250-1600 см³. вони вміли робити з кремнію вістря для списів, ножі, будували примітивне житло, користувалися вогнем. Неандертальці колективно полювали на бізонів, мамонтів, оленів, диких коней.

Зароджуються членороздільна людська мова, родовий устрій об’єднання людей одного роду -"родичів". Головну роль у цей час у роду відіграє жінка. Тому в цей час панує матріархат (родинні зв'язки встанов­люються по материнській лінії).

В Україні археологи дослідили понад 200 стоянок неандертальців від Донбасу до Закарпаття і дійшли висновку, що найбільш залюдненим толі б> в Кримський півострів.

40-12 тис. років тому територію України покривали степи й лісотундра. У цей час з'явився кроманьйонець, що належав до типу Ното Sаріепs - "людина розумна".

Кроманьйонці вже об'єднувалися в племена, які успішніше могли полювати па великих звірів. Максимального розвитку досягають полювання й рибальство, люди навчилися робити до 80 видів знарядь праці. Зимові житла будувалися з кісток і бивнів мамонтів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкірами. У поселеннях проживало від 25 до 70 чоловік. Середня тривалість життя кроманьйонців, найімовірніше, не перевищувала 23 - 26 років. На всій території України (в сучасних її межах) тоді проживало не більше 25 тис. людей.

У період пізнього палеоліту виникає релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці).Язичницька релігія постає у формах:

І) анімізму - вірив душу, якою володіє кожен живий та неживий предмет;

2) тотемізму - віри у походження людини від одного пращура - тварини або птаха;

3. магії - чаклування перед полюванням;

4. фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

Кам'яний вік, крім палеоліту, поділяють на: 2) Мезоліт (середньокам'яний вік: Х –VІ тис. до н.е.) та 3) Неоліт (новакам'яний вік – VI –ІV тис. до н.е.).

У мезолітичну добу людина робила нові успіхи в обробці каменю. Наконечники, леза ножів, списи виготовлялись у вигляді вкладишів із тонких крем'яних пластинок. Людина починає використовувати кам'яну сокиру, лук. Крім збиральництва та полювання, людина мезоліту займається ще і рибальство., У зв'язку з тим що в цей період зникли мамонти та деякі інші звірі змінився характер полювання: від колективного полювання на стадну дичину переходили до індивідуального чи групового промислу невеликих звірів, посилається міграція людей, укріплюються племінні структури. Було одомашнено собаку, 8 тис. років тому в Азії одомашнили кіз, потім овець, і тому на українські терени вони прибули як свійські тварини. Десь 6,5 тис. років тому приручили свиней, що суттєво збільшило харчовий раціон людини.

Цікавою пам'яткою епохи мезоліту є печера поблизу села Баламутівка на Буковині, стіни якої розмальовані зображеннями людей та звірів, мисливців, танцюючих чаклунів.

Протягом Неоліту в житті людства відбувся якісний поворот –від збирання дарів природи та примітивного полювання люди перейшли до відтворювальних видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Британський вчений Г. Чайльд невипадково назвав цей процес "неолітичною революцією''. Формування аграрної та скотарської культури спричиняло, в свою чергу, соціальні зміни, тому що збирачі й мисливці розглядали раніше здобуте ними продовольство спільним для всіх членів роду, а в неоліті воно стало належати окремим групам чи особам. Поява надлишків продовольства стимулювала виникнення військової касти, адміністративного персоналу, служителів культу та інших спеціалістів, що безпосередньо не здобувала його. І невипадково соціально-структуровані суспільства виникали там, де знаходились центри розподілу продукції.

Для неолітичної доби характерна поява шліфування та свердління знарядь праці, поділ луків та стріл відповідно до різних видів дичини, поширення керамічних виробів (кераміка-суміш глини, піску, товченого граніту, тощо, випалена на вогні), посуд ліпили без використання гончарного круга. Людина займається прядінням (для одержання ниток спочатку використовували волокно диких рослин, а потім вовну). Разом з прядінням виникає ткацтво. З'являються перші ткацькі верстати. Прядіння породило появу першого колеса-прясла, Людина почала використовувати видовбані із стовбурів дерев човни для пересування по ріках, а по суходолу - лижі та сани. Основним заняттям неолітичного населення, що проживало на території України, було землеробство. Воно забезпечувало людей постійним харчуванням та зменшувало їх залежність від примх природи.

На зміну родовій організації людей приходить сусідська община (об’єднання громад різних родів) та плем’я я. З'являються поселення, оточені захисними спорудами. На чолі племен стоїть чоловік. Панує патріархат.

Середня тривалість життя слала складати для жінок - 32,5 року, для чоловіків - 35,6.

На півночі й північному сході України в неоліті жили племена, які в основному займалися полюванням та рибальством, а на південному заході населення надавало перевагу землеробству й скотарству (вирощували: часник, цибулю, ячмінь, пшеницю; використовували приручених коней).

На території України археологами виявлено понад 10 неолітичних культур. Природно, вони відрізнялися одна від одної походженням, побутом, звичками, віруваннями.

Від середина IV до ЦІ тис. до н.е. на території України триває Доба мідно-кам'яного віку (енеоліту). Прикладом культури нього віку на території України є Трипільська культура (IV- III тис. до н.е.).

У 1893 р. археолог Вікентій Хвойко відкрив поселення давніх землеробів біля села Трипілля на Київщині. Трипільська культура існувала на величезній території: від сучасної Румунії до річки Псьол на Сумщині.

Вона існувала в період, коли в Єгипті будувалися славнозвісні піраміди. Сформувалася трипільська культура, найімовірніше, шляхом злиття культур тих племен, що прибули зі східного Середземномор'я та Балкан, і місцевими культурами.

Трипільці селились в басейнах рік й полишили цікаві пам'ятники - невеликі поселення, а також поселення-гіганти (інколи вони мали значну площу-до 400 гектарів). Подібні поселення, своєрідні "протоміста", - Майданецьке, Тальники, Доброводи, Костенівка, Великий Кут. У "містах" жило 10-20 тис. населення. Але процесу урбанізації не сталося через періодичні переселення (кожні 50-100 років у зв'язку з виснаженням ґрунту).

Трипільське населення жило в постійних оселях, які являли собою чотирикутні будинки: у землю були вбиті дубові стовпи, а між ними були поставлені стіни з плетеного хмизу, обмазані глиною, на стовпи опирався чотирисхильний, вкритий соломою або очеретом дах з отвором для диму. У хаті будували велику піч, а біля неї лежанки з випаленої глини. Стіни й піч іноді розмальовували. Житла вони будували як одно - так і двоповерхові, навіть триповерхові. Таке чітке уявлення про житло трипільців нам дають розкопки трипільських селищ, а також знайдені глиняні модельки так званих "хаток".

Основним заняттям населення трипільської культури було землеробство. Трипільці сіяли жито, пшеницю, просо, ячмінь. Вирощували: абрикоси, сливу, аличу. Займалися й скотарством, мали розвинені ремесла, особливо гончарне.

Особливо цікавим явищем трипільської культури є мальована кераміка- глиняний посуд, який випалювався в спеціальних печах: горщики, миски, великі посудини для зберігання збіжжя розмальовувалися чорною, білою, темно-червоною фарбами. Гончарні вироби мали орнаменти, що складалися з символічних малюнків у вигляді спіралей, трикутників, кіл, фігурок людей та тварин. Вчені гадають, що ці малюнки є піктографією (початком писемності у малюнках).

Цікавими знахідками керамічних виробів трипільців є статуетки з глини; фігурки різних тварин та фігурки жінки. Фігурки жінок, вважають вчені, є зображенням богині плодючості - Великої Матері, що було цілком природним в епоху матріархату. У центрі населених пунктів споруджували родоплемінні культові храми, де відбувалися жертвопринесення, в тому числі й людські.

Трипільці мали широкі зв'язки із Малою Азією, Фессалією, Трансільванією, Середньою Віслою, Кавказом. Антропологічно вони були схожі на вірменоїдів, мали невисокий зріст, характерну вузьколицість і прямими предками українців не вважаються.

Сьогодні вчені сперечаються, чому занепала ця культура. Причини цього, певно, криються у надмірному виснаженні землі: щоб прогодувати велику кіль­кість людей, треба було розорювати все нові площі. Але ж земля не безмежна: за лісостеповою смугою землі були менш родючими. Окрім того, якщо землю не вдобрювати, вона виснажується, дає малі врожаї. Мабуть, трипільці те не навчилися використовувати добрива, вивозити на свої поля перегній або попіл. Скрутні умови й викликали поступовий занепад цієї культури.

ІІІ - І тис. до н. є. - бронзовий вік. Головною особливістю епохи бронзи було відділення скотарських племен від землеробських, широке розповсюдження при цьому процесу оранки землі.

Слід зазначити, що господарство тоді мало комплексний характер, тобто поєднувало землеробство та скотарство, зберігалися регіональні відмінності, спричинені природними умовами, а можливо, й традиціями. Це відбилося у співвідношенні питомої ваги землеробства й скотарства у лісостеповій та степовій смугах. У лісостеповій ці галузі були більш - менш урівноваженими, у степовій -провідна роль належала скотарству.

Поява знарядь праці зі сплаву міді та цинку - бронзи - була головним досягненням цієї епохи, що призвело до зміни суспільних відносин. Застосування більш міцного металу дало змогу значно вдосконалити транспортні засоби і знаряддя виробництва.

Швидко розвиваються різні ремесла: гончарне, каменярське, бронзоплавне. Відбувається другий суспільний поділ праці, пов'язаний із відокремленням торгівлі. Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині них.

Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічних культур – ямна, зрубна, культура багатокружкової кераміки, катакомбна тощо.

Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.