Модуль 3

Тема 3. Нова історія України План

1. Винивнення українського козацтва. Запорізька Січ.

2. Українські землі в добу козацько-гетьманської держави (1648-1781 рр.)

3. Україна в період гетьманування Івана Мазепи. Пилип Орлик.

4. Ліквідація царизмом автономного устрою України

5. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (кін. XVШ – поч. ХХ ст.).

6. Україна в Першій світовій війні.

МЕТА ВИВЧЕННЯ. Засвоєння конкретно-історичного матеріалу та вивчення літератури з проблем розвитку України в добу появи козацтва; створення козацько-гетьманської держави; проблем розвитку українських земель в складі інших держав.

ЗАВДАННЯ: Слід визначити причини, характер, рушійні сили цієї революції, що проходила у вигляді Визвольної війни 1648-1657 рр.; показати особливості моделі української державності нового часу, розкрити суть і складнощі внутрішньої та зовнішньої політики Козацької держави, причини її занепаду. Визначивши основні показники економічного, політичного і соціокультурного розвитку українського суспільства XVIII ст., розкрити причини його гальмування з боку Росії, і як це відбилося у наступні часи на українському національному відродженні. З’ясувати, чому і як саме зростала роль Західної України, особливо Галичини, в національно-культурному русі України? Визначить здобутки та поразки української нації в усіх сферах життя суспільства в XIX – на початку ХХ ст.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Визвольна війна; національна революція; нація; “Березневі статті”; Універсал; Гетьманщина; автономія; “Велике князівство Руське”; “Вічний мир”; “Руїна”; сепаратизм, “мазепинство”; Перша Малоросійська колегія; етнонім; “Решительні статті”.

криза кріпосництва; урочна система; державні селяни; поміщицькі селяни; ринкові відносини; недільна школа; громада; “Просвіта”; наймана робоча сила; пролетаріат; буржуазія; декабристи; земства; народництво; імперська політика; колонія; метрополія. імперська політика; колонія; метрополія; “Руська Трійця”; революція; асиміляція; федерація; національно-територіальна автономія; народовці, москвофіли; наймана робоча сила; еміграція; науково-культурне товариство; радикалізм; лібералізм; націоналізм; шовінізм; політична партія; багатопартійність.

1. Прочитайте та визначте основні причини появи козацтва та заснування Запорозької Січі, особливості життя та побуту козаків:

Українське козацтво зародилося дуже давно. Деякі дослідники простежують його корені в XI — XII ст. Перші писемні відомості про козаків датовані 1490 р. У 1990 р. Україна відсвяткувала 500-річчя зародження славного Війська запорозького. Саме слово «козак» — тюркського походження. Вперше термін “козак” згадується у Початковій монгольській хроніці (1240 р.). У перекладі з тюркських мов він означає “одинокий”, “схильний до завоювання”. Пізніше у XIV ст. цей термін зустрічається у словнику половецької мови “Кодекс Куманікус” (1303 р.) та у одній з дописок до грецького збірника житій святих “Синаксаря” і вживається у значення “страж”, “конвоїр”. Поява та формування козацької верстви – історично об’єктивний процес, зумовлений трьома ключовими факторами: господарським освоєнням та колонізацією нових земель; посиленням феодальної експлуатації, наростанням релігійного та національного гніту; зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів татар і турок. Формування козацтва відбувалося саме тоді, коли орди новоствореного Кримського ханства вогнем і мечем нищили міста й села України, а польсько-литовська шляхта впроваджувала кріпосну неволю. Тікаючи від панської експлуатації, люди знаходили захист за Дніпровими порогами. У незаселених степах було доволі звірів, у річках — риби, чорноземна цілина давала небачені врожаї. Однак життя на диких просторах було дуже небезпечне. Кожної хвилини на сміливця міг натрапити кримський вершник і вбити або полонити необачного «уходника». Тому за пороги втікали найхоробріші, найвідважніші сини України, які в одній руці тримали плуг, а в другій — рушницю або шаблю.

Життя примусило козаків згуртуватися у військову організацію, бо тільки спільно можна було захистити себе від татар і феодалів. Так виникла і Запорозька Січ — одна з перших республік у Європі, заснована на острові Хортиця Дмитром Вишневецьким у 1552— 1554 рр. Сюди сходилися втікачі не тільки з України, а й із Молдавії, Польщі, Росії та Білорусії, причому різних станів. Потрапляли на Січ люди і князівського роду. Одним з таких був Дмитро Вишневецький (Байда). Все життя присвятив він боротьбі з Крим­ським ханством і турецькими загарбниками. Просив підтримки литовського, польського, московського урядів, але допомоги не одержав. Усю надію поклав на українське козацтво, з яким не раз громив татар і турків. Потрапивши в Молдавії в полон, був замордований турками. Народ у піснях і думах увічнив пам'ять про від­важного отамана:

Запорозька Січ перетворилася на могутню, оточену частоколом фортецю, в заборолах якої стояли гармати. На центральній площі височіла церква Святої Покрови, а навколо неї — курені-казарми, де жили запорожці.

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справжньої держави. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Січі були притаманні усі ці ознаки. Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні певні риси демократичної республіки. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками. У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада. Вищим законодавчим адміністративним і судовим органом Січі була Січова Рада. Її рішення вважалися думкою всього війська і були обов’язковими до виконання. Як правило, Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців. Важливою функцією ради було обрання Січі – військової старшини, а також органів місцевої влади – паланковою або полкової старшини. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою і інколи доходила до 150 чоловік. До цієї групи козацтва входили: військова старшина – кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін.; похідні та паланкові начальники – полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені. Крім власних органів державного управління у Січі існувало власне козацьке право. Воно фіксувало відносини, що склались у Січі: утверджувало військово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5-8 територіальних паланок), обумовлювало правило військових дій

Козацтво обирало свою старшину — кошового отамана, гетьмана, курінних отаманів вільним, демократичним голосуванням. Збройні сили складалися з піхоти, кінноти, артилерії та мор­ського флоту.

Завдавши відчутних ударів туркам і татарам на суші і на морі, запорожці стали відомими в Європі. Запрошували їх на військову службу правителі Англії, Франції. Іспанії, Австрії. Литовські великі князі і польські королі частину козаків включи­ли у свою регулярну армію, тобто завели в 1572 р. на них «реєстр». До нього потрапили переважно дрібні українські шляхтичі або багаті селяни. Влада надавала їм землі, платила гроші, звільнила від податків. Кількість їх була мізерна — від кількох сот до тися­чі. Поза реєстром на Запорожжі були десятки тисяч ворожої до польської влади голоти, черні.

Як уже згадувалося, в кінці XVI ст. польська шляхта посилила соціальне і національне гноблення українського народу. Селянство, міщани, а також козацтво відповіли на ворожі дії загарбни­ків масовими виступами, збройними повстаннями. Перше селянсько-козацьке повстання очолив гетьман запорожців Криштоф Косинський у 1591 —1593 рр. Не маючи артилерії, сильної кінноти, повстанці були оточені військами магнатів у містечку П'ятці (тепер Чуднівського району Житомирської обл.). Після жорстоких боїв вони здалися ворогові. Широкого розголосу набуло повстання під проводом Северина Наливайка (1594—1596). Він був освіченою людиною, походив з Гусятина (Тернопільська область), брав участь у морських та сухопутних походах козацтва. Як досвідчений полководець, розбиваючи невеликі гарнізони військ шляхти, зайняв значну територію від Дністра до Прип'яті. Він виношував плани створення козацької держави в пониззі Буга і Дніпра. Крім селян­ства, до нього пристали козацькі отамани Григорій Лобода та Матвій Шаула. Регулярні королівські війська відтіснили загони на Лівобережжя. Під Лубнами, над річкою Солоницею, селянсько-козацьке військо капітулювало. Наливайко і Шаула після тортур були страчені у Варшаві, Лобода загинув у таборі.

Надзвичайно велику роль відіграв в історії українського ко­зацтва гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (1616—1622). Родом він з «ходачкової» шляхти села Кульчиці Самбірського району Львівської області. Закінчивши Острозьку академію, подався на Запорозьку Січ. Здійснив десятки морських і сухопутних походів на Крим і Малу Азію, Трапезунд, Варну, околиці Стамбула (1614,1615 рр.), брав штурмом Кафу (1616 р.), наводячи страх на самого султана. Рятуючи королевича Владислава, вирушив на Москву. 40 тис. запорожців під його проводом розгромили турецьке військо під Хотином у 1621 р., захистивши Польщу й Україну від іноземного поневолення. Помер від ран у Києві 1622 р. Сагайдачний першим створив із запорожців дисципліноване, найхоробріше військо. Завдяки його старанням козаки стали свідомими захисни­ками православ'я, свого народу, стали збройними силами України.

У 1625 р. Запорозьке військо на чолі з гетьманом Марком Жмайлом з'явилося на Україні. Польський полководець Конецьпольський з великими труднощами умовив «поміркованих» піти на переговори, збільшити реєстр до 6 тис. Гетьман Тарас Трясило (Федорович) підняв повстання проти польської шляхти в 1630 р. У кількох битвах магнатське військо зазнало значних втрат. Пообіцявши збільшити реєстр до 10 тис. чоловік, полякам вдалося загасити полум'я народного повстання.

У Європі тривала Тридцятилітня війна. Католики і протестант ти шукали союзників. На Запорожжя прибували посли обох сторін. Козацькі загони успішно воювали в Німеччині, Франції та в інших країнах. Серед тих, хто прославився у боях,— Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, інші славні сини України. Польські магнати намагалися задушити Запорозьку державу. Як наслідок — нові селянсько-козацькі війни. У 1635 р. гетьман Судима зруйнував добре укріплену польську фортецю Кодак. У 1637—1638 рр. повстання палало на обох берегах Дніпра. Козаки, маючи козацьких ватажків — Павла Бута, Дмитра Гуню, Карпа Скидана, Яцька Острянина, два роки успішно воювали з польською шляхтою. Тільки невдачі під Кумейками і Боровицею припинили воєнні дії. Причинами поразки козацько-селянських повстань були: локальність, відсутність загальних інтересів різних верств населення, стихійність, недостатність зброї та військової підготовки, озброєння. Хоч окупантам вдалося придушити збройні повстання, вільний дух козацький залишився незламним. Україна готувалася до майбутніх вирішальних боїв з Річчю Посполитою.