4. Прочитайте та законспектуйте основні положення:

У 30-і рр. ХІІ ст. Русь вступила в період феодальної роздробленості, який характеризувався дальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацією окремих князівств, регіональною консолідацією. Держава не розпалася, а змінила свою феодальну форму, стала федерацією відносно самостійних князівств. Київ, хоч і втратив свою колишню політичну велич, все ж залишався найавторитетнішим центром Русі, символом її історичної спільності, духовною столицею. В такому стані Давня Русь проіснувала до 40-х рр. ХІІІ ст., коли впала під ударами монголо-татарських завойовників. Які ж причини викликали феодальну роздробленість?

До 30-х рр. ХІІ ст. окремі давньоруські князівства настільки зміцніли і зросли, що змогли провадити самостійну, незалежну від Києва політику. Відтепер київський князь став першим серед рівних, а його влада не поширювалася на всі давньоруські землі. Самостійні князі також мали титул "великого князя", оскільки їх права зміцнилися, як і система васально-ієрархічних зв’язків. Економічний розвиток Русі ХІІ – ХІІІ ст. йшов шляхом зміцнення вотчинного господарства через що місцева знать перетворилася на великих феодалів. З часом у кожному головному місті землі ствердились удільні князі, які заснували місцеві династії. Проте з другої половини ХІІ ст. виникають гострі суперечності між князями та незадоволеними незалежним становищем князів боярами. У боротьбі з сепаратизмом бояр князі спиралися на постійну дружину, яка перебувала в стольному місті князівства напоготові. Таким чином упродовж ХІІ ст. в кожному князівстві сформувався нижчий прошарок феодалів – дрібне дворянство, яке, в совою чергу, було суперниками бояр і за підтримки князів створювало власні вотчини та мало залежних селян. Отже, дворянство було зацікавлене у внутрішній стабільності земель, а тому вірою і правдою служило своєму князеві.

Одним із елементів суспільного і державного розвитку Русі були міста де виготовлялося все необхідне для держави, потреб господарства, побуту, розвивалися ремесло і торгівля. Одночасно з економічним розвитком давньоруських земель у ХІІ –ХІІІ ст. значно розширились і зміцніли торговельні зв’язки між ними. Цьому сприяла реміснича спеціалізація як окремих міст, так і значних районів. На цьому тлі успішно розвивалась і зовнішня торгівля країни. Втім, слід зазначити, що в ХІІ ст. відбулося перенесення важливих міжнародних торговельних шляхів з заходу на схід з сухопутної площини до морської, що негативним чином відбилося на стані руської торгівлі. Але з розвитком торгівлі загалом пов’язаний і процес появи в містах лихварів і великих ремісників, проти яких населення неодноразово піднімалось на повстання (київські повстання 1069 р. і 1113 рр., Ростовське повстання 1078 р., 1146-1147 рр. на півдні Русі). Соціальні протиріччя в давньоруських містах також набували і завуальованої форми – у вигляді церковних єресей.

Активізація суспільно-політичного життя періоду феодальної роздробленості пробуджувала почуття загальної єдності, що відбилося у численних літописах та літературних творах ("Повчання" Мономаха, "Слово про погибель землі Руської"). Важливу роль у розвитку давньоруського соціального ладу відігравало і давньоруське законодавство. В Давній Русі ХІ – ХІІ ст. діяв єдиний юридичний кодекс судово-правових норм, який мав однакову силу у всіх землях. Характерно, що тривалий процес складання тексту "Руської правди" завершився саме на другому етапі розвитку держави і відбив як розвиток феодальної власності на землю, так і помісно-вотчинну систему управління, правове становище різних категорій населення, розвиток торгівлі і обмеження лихварства, заборону кровної помсти та ін. Етнічний розвиток Русі йшов шляхом консолідації, розвивалась самобутня, єдина в своїй основі руська культура. Характерно також і те, що матеріальна культура Русі в ХІІ – ХІІІ ст. стала єдиною (широкий асортимент виробів міського і сільського ремесла, будівництво жител і кам’яної архітектури, склався єдиний стиль народної культури, за винятком локальних відмінностей).

Політичне життя Русі ХІІ – ХІІІ ст. характеризувалося постійною конфронтацією тенденції до єдності руських земель з тенденцією до їх політичного дроблення. Напружена міжусобна боротьба князів і князівських угруповань відбувалася на ґрунті відставання тієї чи іншої програми загальноруської єдності. Традиційним центром цілісності Русі виступав Київ, навколо якого тривала боротьба претендентів на старшинство, проте висунулись і нові об’єднавчі центри – Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі. У ХІ – на початку ХІІІ ст. на політичній карті Русі виникло 15 великих князівств, з яких 5 знаходились у межах сучасної України – Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимир-Волинське, Галицьке.