2. Прчитайте та виділіть основні риси соціально-економічного розвитку слов’янського суспільства:

Слов’янські племена населяли територію, де здавна розвивалося землеробство та скотарство. Вони значною мірою були нащадками попереднього населення й користувалися його здобутками в різних галузях господарства. Разом з тим економіка слов’ян мала свої особливості, зумовлені характером життя на цій території, етнічною специфікою. В VIII ст. клімат у Європі теплішає, що позначилося на господарській діяльності населення. Велике значення для економіки мала забезпеченість водою, якої в більшості районів розселення слов’ян було достатньо. Територія України багата на придатні для землеробства ґрунти, розмаїтий рослинний та тваринний світ. Східнослов’янські племена вели осілий спосіб життя, отже провідними галузями господарства у них були рільництво та тваринництво. Основу рільництва у населення лісостепової та південної частини лісової смуг складали зернові, а саме – просо, ячмінь, пшениця-двозернянка, пшениця, жито, бобові. Набули поширення і городні культури – ріпа, редька, цибуля, часник. Взагалі видовий склад рослин, які культивувалися на території України протягом названого періоду був досить специфічним. Велику питому вагу мало просо. Відбувається також кількісне та якісне районування сільськогосподарських рослин, що зумовлювалося фізико-географічними та кліматичними умовами проживання населення. Використання різноманітних ґрунтів зумовило появу різних систем обробки ланів і підготовку їх до посіву. Беззаперечно, на той час землеробство було орним, а характер землекористування – екстенсивним (ділянки використовували до повного виснаження, а потім залишали як довготривалий або короткочасний переліг). Екстенсивне землекористування на той час за наявності великої кількості вільних земель було досить продуктивним і давало змогу з мінімальною витратою сил отримувати відносно великі врожаї. Наприкінці VIII ст. відбувається перехід до інтенсивного користування землею, адже кліматичні умови поліпшилися, а кількість населення зросла. Східнослов’янські племена починають застосовувати двопільну систему рільництва та використовують родючі важкі чорноземи на плато. Однак переліг і підсіка – основа слов’янського землеробства початку І тис. н.е. – не зникають остаточно.

Ранньосередньовічні слов’яни дещо вдосконалили землеробські знаряддя праці, пристосувавши їх до потреб місцевого землеробства. Так дерев’яні рала початку І тис. н.е. було замінено залізними наральниками, адже пшениця і жито вимагали глибшої оранки. В ужитку були також серпи, коси-горбуші, рало без полоза. Зібраний врожай зберігали у великих корчагах, мішках, плетеній тарі, які розміщувались у коморах, льохах, під укриттям. Відомі численні господарські споруди, які складалися з зернових ям-льохів, приміщень для інвентарю і ручних млинів.

Поряд із землеробством найважливішою галуззю господарства у східних слов’ян було тваринництво. Ця галузь господарства пов’язана з розведенням свійських тварин з метою отримання продуктів харчування (молока, м’яса, яєць), сировини для виготовлення одягу (вовни, шкіри), матеріалу для різних ремісничих виробів (кістка, ріг, копита). Тваринництво також забезпечувало населення тягловою силою та засобами пересування. За археологічними джерелами перше місце в свійському стаді східних слов’ян посідала велика рогата худоба, друге – свині, третє – дрібна рогата худоба або коні. Осілий спосіб життя зумовлював і певний тип тваринництва – ймовірно воно було стійлово-вигінним, можливо, влітку худоба знаходилася на пасовиськах далеко від поселень. Чимале значення в житті слов’ян мали різні промисли, пов’язані із збиральництвом, полюванням та рибальством. Шкури вбитих диких тварин були предметом торгівлі. Крім промислів в економіці слов’ян певну роль відігравало збиральництво горіхів, жолудів, ягід, грибів, диких плодів.

Отже землеробство, тваринництво, й промисли забезпечували східнослов’янські племена протягом І тис. не тільки продуктами харчування, вони були базою для розвитку ремесел та інших галузей господарства.

Серед різних видів ремесел важливе місце посідала металургія як галузь виробництва, що об’єднувала процеси видобутку руди, підготовки її до плавки, отримання металу та його обробку. Залізообробне ремесло було тісно пов’язане з виробництвом заліза і базувалося на продукції сиродутних горнів – кричному залізі та сталі. Високого рівні у східних слов’ян досягло ковальство – техніка та технологія обробки залізних виробів у гарячому стані. Окрім заліза, використовувалися також і кольорові метали, які до України ввозилися. З них ковалі виготовляли прикраси, оздоблення костюма, кінське спорядження, посуд. Значного розвитку досягла також і ювелірна справа. Ремісничого характеру набула також і гончарна справа, деревообробка. Відома токарна продукція – обточені пряслиця з м’якого каменю мергелю, виготовлені на токарному верстаті.

Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва в VIII – IX ст. сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі. Особливо жвавими були торговельні зв’язки з Великою Моравією, Болгарією, Хозарією, Візантією. Розширення торгівлі сприяло як збагаченню родоплемінної слов’янської знаті, посилювало диференціацію суспільства, а також ставило проблему охорони торговельних шляхів. Важливою проблемою розвитку торгівлі є грошовий обіг. На початку раннього середньовіччя притік грошей на українські землі був обмежений (візантійські монети).

Доба VII – IX ст. в житті східних слов’ян характеризується глибокими суспільними змінами. В цей період завершився процес розпаду первісно-родового суспільства. Напередодні утворення держави Київська Русь відбувається еволюція родоплемінної організації, збільшення об’єднаних ториторій. Важливим чинником суспільного розвитку слов’ян були кочівники, часті війни з якими зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Якщо на початку І тис. важливу роль в управлінні відігравали народні збори – Віче – то відтепер їх роль поступово занепадає і на перший план у політичному житті виходить князівська влада ( наприклад, антські князі Бож та Мезамір). Посилення соціально-політичної ролі князів сприяло виділенню дружинників як особистих воїнів князя, що стояли окремо від общини. У цей час влада в слов’янському світі поступово перетворюється на власність окремих вождів з подальшою диференціацією влади і власності, що заклало основи для виникнення держави у східних слов’ян.