Основні наукові центри та структурна організація науки в Україні.

Україна має розгалужену систему науково-дослідних закладів, які займаються розвитком науки. Головну роль у науці відіграє HAH України. Вона має такі регіональні центри: Донецький, Західний, Південний, Північно-Східний, Придніпровський та Кримський. Кожний науковий центр складається із низки науково-дослідних інститутів.

Крім академічних закладів, науковою діяльністю займаються галузеві НД, інститути та ВНЗ. Тобто наука поділяється на академічну, галузеву та науку, що розвивається у ВНЗ.

В інститутах HAH виконуються переважно фундаментальні дослідження, які розв'язують головні проблеми природничих, технічних та суспільних наук, а також ведуться прикладні дослідження. Галузеві НД інститути займаються здебільшого прикладними дослідженнями, метою яких є розроблення нових технологій, вдосконалення і створення нових зразків техніки для відповідних галузей виробництва.

ВНЗ є осередками як фундаментальних, так і практичних досліджень. Прикладні дослідження і технічні розробки ведуться також у лабораторіях і підрозділах окремих підприємств, у галузевих дослідно-конструкторських та проектних організаціях.

В Україні налічується понад 200 ВНЗ. Крім відповідних профільних досліджень, у ВНЗ важливе місце посідає також дослідження з проблем вищої школи, вдосконалення навчального процесу, підвищення якості підготовки спеціалістів.

Значну допомогу у розвитку науки надають ДШТІ та регіональні центри НТІ.

Однією з форм інтеграції науки з виробництвом є науково-технічні об'єднання, які формується на базі наукових інститутів АН.

Крім державних наукових установ, в Україні діють добровільні масові організації. Це науково-технічні товариства (НТТ), які об'єднують спеціалістів певних галузей і мають широкі права. Крім НТТ, існують наукові товариства, які не пов'язані з технікою. Вони сприяють розвитку певних галузей науки і культури (товариство КЛД, Київське товариство дослідників природи, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, товариство хірургів та ін.).

Визначення науки.

Класифікація наук та наукових теорій. Фундаментальні та прикладні науки. Науково технічні революції. Основні наукові центри України.

Наука - це сфера людської діяльності, функцією якої є вироботка і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; це одна із форм суспільної свідомості. В процесі історичного розвитку наука перетворюється у виробничу силу суспільства. Поняття - „наука" включає в себе як діяльність по отриманню нових знань, так і результат цієї діяльності - суму одержаних на даний момент наукових знань, які відображають у сукупності научену картину світу; термін „наука" вживають також для визначення окремих галузей наученого знання.

Безпосередня мета науки - характеристика, пояснення та прогноз передбачення процесів та явищ здійсності та її законів, тобто у прямому розумінні - теоретичне обґрунтування здійсності.

Історичний аспект.

Першим практично з орієнтованим науковим знанням була математика, яка виникла у Стародавньому Єгипті та Месопотанії, у період Середньовіччя в феодальній Європі виникло вчення про природу, яке служило в той час релігії. Пізніше ідеї Коперника здійснили переворот у науці і вона звільнилась від теології та перейшла в самостійне ідеальне буття.

Подальший розвиток науки призвів до синтезу теоретичних і емпіричних методів, що було характерним і для науки нового часу (сьогодення).

Визначення науки вперше було дано Аристотелем, який виділяв науку як особливу форму знання задля самого знання і вважав, що одержання таких знань-вищою метою людської діяльності.

Засновником нового індуктивного методу дослідження став Ф.Бенен, за яким наука - це історичний продукт людської діяльності.

Хід розвитку науки визначають наукові революції.

Наукова революція (НР) призводить до надмірного ламання системи основних наукових понять, теорій, принципів і законів. Відбувається повна перебудова методу мислення вчених, самого способу розуміння і трактування пізнавального світу.

НР, як закономірність розвитку науки має дві функції: 1. Функція руйнування існуючої системи наукових понять, теорій, принципів і законів повної науки, ця функція має негативний, критичний характер. 2. Функція вироблення, обґрунтування і утвердження в науці системи нових понять, теорій, принципів і законів, а разом із цим - нового мислення, прийняття, розуміння світу. Ця функція є найважливішою і має позитивний, конструктивний та творчий характер. Наприклад, у 20ст. унаслідок НТР виникли такі галузі науки, як радіотехніка, електротехніка, електроніка, кібернетика, космонавтика, трансплантація, біотехнологія, клонування та ін.