8.2.8 Поверхневе армування

8.2.8.1 Встановлення поверхневої арматури може знадобитись для обмеження розкриття тріщин або для забезпечення необхідного опору розколюванню захисного шару бетону.

8.2.9 Проміжні опори

1. При обпиранні балки на іншу балку, а не на стіну або колону, необхідно передбачати та розраховувати армування для сприйняття дії взаємної реакції. Таке армування повинно бути додатковим до необхідного для інших дій. Це правило застосовується для плит, що не обпираються на верх балок.

2. Опорна арматура між двома балками повинна включати хомути, що охоплють основну арматуру опорного елемента. Деякі із з'єднань можуть розподілятись за межі об'єму бетону, що є спільним для двох балок (рисунок 8.7).

Рисунок 8.7 – Розміщення опорної арматури у зоні перетину двох балок (вид у плані)

8.3 Суцільні (нерозрізні) плити

Цей розділ застосовується до плит, суцільних в одному або двох напрямках, у яких становлять не менше ніж 5h (5.3.1 ДБН В.2.6-98).

8.3.1 Арматура, що працює на згин

1. У головних напрямках застосовуються мінімальні та максимальні відсотки армування згідно з 8.2.1.

2. У суцільних в одному напрямку плитах допоміжна поперечна арматура повинна становити не менше ніж 20 % від кількості основної арматури. У приопорних зонах поперечна до верхніх основних стрижнів арматура не вимагається, якщо відсутні поперечні згинальні моменти.

3. Крок стрижнів не повинен перевищувати :

- для основної арматури 400 мм, де – загальна товщина плити;

- для додаткової арматури 450 мм.

У зонах зосереджених навантажень або максимальних моментів рекомендуються наступні величини:

• для основної арматури 250 мм;

• для додаткової арматури 400 мм;

4. Також застосовуються положення, наведені у 8.2.3.1 - 8.2.3.3, 8.2.4.1 - 8.2.4.3 та 8.2.5, але при .

5. У шарнірно обпертих плитах половина визначеної для прольоту арматури повинна продовжуватись аж до опори і заанкеровуватись у ній згідно з 7.2.

Обривання і заанкерування арматури виконується відповідно до 8.2.3, 8.2.4 і 8.2.5.

6. За наявності часткового защемлення вдовж грані плити, не врахованого у розрахунку, верхня арматура повинна розраховуватись на сприйняття щонайменше 25 % максимального моменту у прилеглому прольоті. Ця арматура повинна продовжуватись на відстань не менше ніж 0,2 від величини прилеглого прольоту, виміряного від грані опори. Вона повинна бути нерозривною на проміжних опорах і заанкеровуватись на крайніх опорах. На крайній опорі величину моменту, який повинен сприйматись, можна зменшити до 15 % від максимального у прилеглому прольоті.

7. Вдовж вільних (без обпирання) граней плита, як правило, повинна мати поздовжнє і поперечне армування, розміщене, як показано на рисунку 8.8.

8. З вичайне армування плит може працювати як арматура граней.

Рисунок 8.8 – Армування грані плити

8.3.2 Поперечне армування

1. Плита, у якій передбачається поперечне армування, повинна мати товщину щонайменше 200 мм.

2. При конструюванні поперечної арматури застосовується визначення мінімальної величини і відсотка армування за 8.2.6, якщо нижченаведене не змінює цих положень.

3. У плитах, якщо (4.6), поперечна арматура може повністю складатись із загнутих стрижнів або виробів для поперечного армування (каркасів).

8.3.2.4 Максимальний крок у поздовжньому напрямку розташованих один за одним хомутів становить:

8.3.2.5 Максимальний крок поперечної арматури не повинен перевищувати