Рейтингові моделі

Кінцевим продуктом рейтингових моделей є оцінка поточного стану комерційного банку. Серед рейтингових моделей виділяють інсайдерські (використовуються дані підприємства, які воно або надає внутрішнім оцінювачам або зовнішнім) та дистанційні (використання публічних, всім доступних даних). За процедурою підрахунку розділяють бальні (нарахування балів за кожне значення показника) та індексні (визначення інтегрального індексу на вагових значеннях показників – застосування економіко-математичних підходів, про що згадувалося у першій частині другого підрозділу).

До рейтингових моделей, що будуть розглянуті відносяться наступні:

1. CAMELS;

2. Концептуальна модель банківського рейтингування Центру наукових досліджень НБУ;

3. Модель (підхід) Матвійчука Л.П;.

Варто сказати, що багато рейтингових моделей використовуються наглядовими органами багатьох країн і були спеціально розроблені для цього. Наприклад, моделі CAMEO (кожна буква є посиланням на слово, C – капітал, A – якість активів, M – менеджмент, E – дохідність, O – операції та внутрішній контроль) та ROCA (менеджмент, операційний контроль та відповідність нормам нагляду, якість активів, управління ризиками) оцінюють надійність філій закордонних банків у США та закордонних філій банків США відповідно. Італійський регулятор використовує PATROL (з італійської означає - достатність капіталу, прибутковість, кредитний ризик, організація, ліквідність відповідно), а Франція - ORAP (розшифровується як організація і зміцнення попереджувальних заходів). Також існує модель BOPEC, для оцінки надійності банківських холдингів. Згідно назви аналізуються - В – дочірні банки, О – дочірні небанківські організації, Р – материнські компанії, Е – сукупний прибуток, С – адекватності. Підсумкова оцінка визначається як S – задовільно, F – прийнятно, U – незадовільно. [9] Необхідним є зауважити, що також достатню кількість можливостей щодо оцінювання надійності комерційних банків пропонують рейтингові агентства як зарубіжні ( Standard&Poor`s, Moody`s, Fitch Ratings) [36], так і національними, наприклад, Національним рейтинговим агентством «Рюрік».

Модель CAMELS

Історично назва цієї модель була CAMEL та була створена у 1979 році . В 1997 році модель було доповнено компонентом S. Модель застосовується для оцінювання надійності комерційних банків Федеральною резервною системою США, Федеральною корпорацією страхування депозитів, регуляторами України, Польщі, Словаччини, Туркменістану тощо. Сама назва – це компоненти:

• адекватності (достатності) капіталу (C - Capital Adequacy);

• якості активів (A - Asset Quality);

• якості менеджменту (M - Management);

• рівню дохідності операцій (E - Earnings);

• рівню ліквідності (L - Liquidity);

• чутливості до ризиків (S - Sensitivity to Risk); [9]

Згідно «Положення про визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS» кожний показник методики оцінюється за п’ятибальною шкалою, де значення “1” відповідає найвищій оцінці, а значення “5” – найнижчій. В методиці існує пояснення, яку оцінку кожна компонента, відповідно до значень, яки мають показники кожної компоненти. Наприклад, якщо для компоненти адекватності капіталу всі показники не задовольняють своїми значеннями нормативно визначені рамки, то тоді для компоненти виставляється оцінка “1”.

За результатами оцінки кожного компонента виставляється комплексна оцінка, що визначається суб’єктивно, але не має бути середнє арифметичне рейтингових оцінок, має бути цілим числом, враховувати всі фактори тощо. Щодо комплексної оцінки, то її значення трактується наступним чином:

• Якщо значення комплексної рейтингової оцінки скаладає “1” або “2”, то банк є повністю надійним, може протистояти звичайним економічним негараздам;

• Якщо значення складає “3”, то це означає, що банк має достатньо вагомі недоліки, а якщо ці проблеми не будуть вирішені у визначений термін часу, то це призведе до порушення платоспроможності та втрати ліквідності;

• Якщо банк отримав оцінку “4” або “5”, то така ситуація має дише єдине пояснення – наявні проблеми важкого характеру, банк потребує ретельного нагляду та швидкої реакції наглядового органу, використовуючи наявні засоби впливу;

Перевагою системи CAMELS у тому, що вона є стандартизованим методом оцінки банків, у якій рейтинги з кожного показника вказують керівництву банку напрямок необхідних дій щодо їх поліпшення; при цьому зведена оцінка відображає рівень потрібного втручання контролюючих органів. [17]

Недоліками в літературі вказують наступне:

• суб`єктивність оцінки експертами діяльності банків;

• проблема оцінки потенційних ризиків, оскільки виїздне інспектування носить короткий та одночасний характер;

• недосконалість п’ятибальної системи оцінки – трибальна у Системі оцінки ризиків, яка згадувалася раніше;

• проблема узагальнення інтегрального показника експертом;

Концептуальна модель банківського рейтингування Центру наукових досліджень НБУ

Створена 2006 року на базі Центру наукових досліджень НБУ. Авторство належить заступнику начальника відділу досліджень фінансово-банківської системи Набоку Р. та аспіранту Київського національного торговельно-економічного університету Набоку О. На думку авторів, модель оцінювання надійності банків має складатися із п’яти блоків:

1. Оцінка балансу та іншої звітності банків – складається із семи якісних коефіцієнтів (високоліквідних активів, співвідношення регулятивного капіталу до депозитів клієнтів банку, достатності основного капіталу, співвідношення недохідних та загальних активів, ефективності роботи персоналу, прибутковості активів, прибутковості капіталу) Згідно цього:

Іб = К1 + К2 + К3 + К4 + К5 + К6 + К7 / 7 (2.5)

2. Побудова індикатора – дотримання значень економічних нормативів. За результатами оцінки виконання нормативів присвоюється рейтинг (бали), наприклад, за відсутність порушень – 5 балів, за 1 порушення – 2 бали і т.д. Наступним кроком є підрахунок середнього арифметичного ( за аналогією із першим блоком )

3. Третім блоком є розрахунок інтегральної позиції за ризиками:

Ір = КР + ПР + РЛ + РР + ОР + ПолітР / 6 (2.6)

де, КР – бальна оцінка за кредитним ризиком;

РЛ – бальна оцінка за ризиком ліквідності;

ПР – бальна оцінка за процентним ризиком;

РР – бальна оцінка за ринковим ризиком;

ОР – бальна оцінка за операційним ризиком;

ПолітР – бальна оцінка за політичним ризиком.

Кожна із категорій має свої коефіцієнти для розрахунку.

4. Наступною складовою є дослідження розвинутості клієнтської бази.

Формула розрахунку блоку:

Ікб = Клас_А + Клас_В + Клас_С / 3 (2.7)

Знову ж таки, за авторським методом клієнти діляться на три складові – параметрами розподілу є кількість оборот за рахунками, залишки на рахунках. За кожний тип налічується деяка кількість балів.

5. П`ятим блоком є вивчення ступеня розвину тості та ефективності мережі банку. Він складається з трьох факторів - 1_РМ (оцінка розвину тості мережі банку), 2_РМ (оцінка рівня прибутковості банку в розрізі підрозділів), 3_РМ (оцінка рівня прибутковості підрозділу банку) За кожним фактором нараховується деяка кількість балів і складається разом в індикатор Ірм.

Загальний рейтинг банку РБ складається із суми бальних оцінок отриманих за всіма блоками:

РБ = Іб + Ін + Ір + Ікб + Ірм (2.8)

Також автори розділяють складові блоків на базові та додаткові, для підрахунку різної за складністю моделі. Отриману кількість балів автори інтерпретують як в кількісній формі, так і дають змогу перевести бальну суму у стандартизований національний рейтинг. [20]

Перевагою такої моделі є комплексність, науковість підходу та, що не менш важливо – практичність використання. Недоліком можна назвати складність та трудомісткість підрахунку, можливі помилки у вихідних даних.

Підхід інтегрального статистичного оцінювання надійності банків Матвійчука Л.

Запропонований підхід є авторством Матвійчука Л.П., викладача кафедри економічного аналізу та статистики Тернопільського національного економічного університету. Застосовується бальний підхід.

Підрахунок надійності здійснюється на базі статистики Національного банку України, використовуючи яку розраховується низка статистичних показників надійності – фінансових коефіцієнтів:

• співвідношення високоліквідних активів до робочих;

• загальної ліквідності;

• ресурсної ліквідності;

• мультиплікатора капіталу;

• співвідношення виданих кредитів до депозитів;

• генеральної ліквідності;

• ROA;

• ROE;

• SPREAD;

• рентабельність витрат;

• чиста процентна маржа;

• надійності;

• адекватності капіталу;

• захищеності власного капіталу;

Наступним кроком визначаються бали для кожного коефіцієнта за порядковими рангами за визначеним набором правил – чи задовольняє значення критичному, з точки зору надійності значенню. Правила представлені у вигляді логічних виразів « Якщо Мінімально допустиме значення даного коефіцієнта < Значення розрахованого коефіцієнта < Критичному значенню даного коефіцієнта, то нараховується N балів.» Такий аналіз також дозволяє визначити, який вплив здійснює коефіцієнт на загальний надійність банку – стимулятивну чи дестимулятивну.

Далі підраховується інтегральна оцінка як суму балів. Після цього банки розділяються на рейтингові групи (“A” – найнадійніші банки,”B” – мають стабільний запас надійності,”C” – зона ризику ,”D” – группа критично не надійних банків) за отриманою сумою балів. Варто відзначити, що необхідно проводити перевірку того, що банки потрапили в деяку категорію за принципом того, що бали кожного коефіцієнта знаходяться в зоні, що притаманна цій рейтинговій групі, щоб уникнути ситуації, коли помилка при розрахунку чи аномальне значення коефіцієнт не розподілило ненадійний банк в групу надійних та навпаки.

Перевагами такого підходу рейтингового моделювання надійності банку є логічність підходу, економічна обґрунтованість коефіцієнтів та їх значень, достатньо простий підрахунок, чіткі результати, а також можливість визначити, де наявні проблеми в забезпеченні надійності. Недоліками можна назвати, по-перше, необхідність оновлення обґрунтованості значень коефіцієнтів, переглядом значень розподілу на рейтингові групи.